тепер частиною іншої пори року, і вона відчувала, як він вислизає від неї. То було панічне відчуття, ніби якась частина її тонула. Тонула в днях.
Вона багато прочитала про травми голови, кому й ушкодження мозку. Прочитане не збадьорило. Вона дізналася про дівчинку з містечка в Меріленді, котра пролежала в комі шість років; дізналася про юнака з Ліверпуля, котрого вдарило гаком на тросі в порту, де він працював, і котрий пролежав у комі чотирнадцять років, доки не згас остаточно. Помалу той дужий молодий портовик обірвав свої зв’язки зі світом, схуд, втратив волосся, зорові нерви позаду очей дегенерували до стану вівсянки, тіло поступово набуло зародкового положення, коли його зв’язки почали вкорочуватися. Він розвернув час назад, знову став зародком, що плавав у плацентарних водах коми, а його мозок деградував. Розтин після смерті показав, що звивини головного мозку розгладилися, залишивши фронтальні й префронтальні частки майже зовсім гладенькими й порожніми.
«Ох, Джонні, це нечесно, – подумала вона, дивлячись, як на вулиці падає сніг, заповнюючи світ порожньою білістю, ховаючи опале літо й червоно-золотисту осінь. – Це нечесно, тебе треба відпустити туди, куди можна піти».
Кожні півтора-два тижні вона отримувала листа від Герба Сміта: у Вери були свої друзі через листування, а в нього – свої. Він писав широко й розмашисто, старомодною авторучкою.
«Ми обоє живі й здорові. Так само чекаємо того, що станеться далі, як, мабуть, і ти. Так, я трохи почитав і знаю те, про що ти з доброти й тактовності не написала у своєму листі, Саро. Виглядає все кепсько. Але, звісно, ми надіємося. Я не вірю в Бога так, як Вера, але вірю у власний спосіб, і я думаю – чому він не забрав Джонні одразу, якщо вже вирішив? Чи є на те якась причина? Мабуть, ніхто цього не знає. Ми просто надіємося».
В іншому листі:
«Цього року мені доводиться робити всі різдвяні закупи, бо Вера вирішила, що Різдво – гріховний звичай. Ось чому я кажу, що їй дедалі гіршає. Вона завжди вважала, що це скоріше святий день, аніж свято (якщо ти розумієш, про що я), і якби вона побачила, що я пишу “Різдво” замість “Різдво Христове”, то думаю, що їй би захотілось “устрелити того хулителя”. Вона завжди казала, треба пам’ятати, що це день народження Ісуса Христа, а не Санта-Клауса, але ніколи раніше не виступала проти закупів до нього. Насправді вони їй колись подобалися. А тепер, здається, вона тільки те й робить, що виступає проти. Вона нахапалася купи чудернацьких думок від тих людей, з якими листується. Божечки, як же я хотів би, щоб вона припинила і знову стала звичною Верою. В іншому в нас усе гаразд. Герб».
І різдвяна листівка, над якою вона трошки поплакала:
«Найкращі побажання цієї святкової пори від нас обох, і якщо ти захочеш приїхати до нас і провести Різдво з парою “стариганів”, гостьова спальня готова. У нас із Верою все гаразд. Сподіваємося, що новий рік буде кращим для нас усіх. Герб і Вера».
Вона
