Але я молилася. Говорила про нього з Господом. Як у тій пісні співають: коли ми слабкі і безсилі, обтяжені і сумні, звертаємо ми до Бога думки та молитви свої.
– Веро, нам пора, – сказав Герб. – Треба трохи поспати, а тоді подивимося вранці, як воно бу…
– Але тепер я почула Господа, – сказала Вера, замислено дивлячись на місяць. – Джонні не помре. Господь не це для нього задумав. Я слухала і почула той тихенький голос, що промовив у моєму серці, і тепер я втішена.
Герб відчинив двері.
– Ходімо, Веро.
Вона знову глянула на Сару й усміхнулася. У тій усмішці Сара зненацька роздивилася легку, безтурботну усмішку Джонні – але водночас вирішила, що це найстрахітливіша усмішка, яку вона бачила в житті.
– Господь відмітив мого Джонні, – сказала Вера, – і я тішуся.
– Добраніч, місіс Сміт, – занімілими губами сказала Сара.
– Добраніч, Саро, – сказав Герб.
Він сів у машину й запустив двигун. Вони рушили з місця й поїхали паркінгом до Стейт-стріт, а Сара усвідомила, що не спитала, де вони замешкали. Певно, вони й самі ще могли цього не знати.
Вона розвернулася до власної машини й спинилася, вражена річкою, що бігла позаду лікарні і звалася Пенобскот. Вона текла, ніби темний шовк, і відбиття місяця падало на саму її середину. Сара залишилася сама на паркінгу й дивилася вгору, на небо. На місяць.
«Господь відмітив мого Джонні, і я тішуся».
Місяць висів над нею, як дешева ярмаркова прикраса, як «Колесо фортуни» в небі, підмайстроване так, щоб приносити виграш тільки закладу, не кажучи вже про сектори зеро і подвійне зеро. Сектор закладу, сектор закладу, всі платять закладу, гей-гей-гей.
Вітер гнав шарудливе листя повз її ноги. Вона пішла до машини й сіла за кермо. Раптом відчула, що втратить його. У ній прокинулися жах і самотність. Сара затремтіла. Завела машину й поїхала додому.
Наступного тижня учнівство Клівз-Міллза надіслало цілу хвилю втішань і добрих побажань. Герб пізніше розказав їй, що Джонні отримав більш як триста листівок. Майже в кожній була невпевнена особиста приписка з надією, що Джонні скоро одужає. Вера відповіла на кожну подякою і рядком з Біблії.
Проблеми з дисципліною в Сариних класах зникли. Її попереднє відчуття того, що якийсь суд шкільної свідомості виніс їй несприятливий вердикт, змінилося на протилежне. Поступово вона зрозуміла, що діти бачать у ній трагічну героїню, втрачене кохання містера Сміта. Це спало їй на думку в учительській, під час її вікна в наступну після аварії середу, і вона вибухнула раптовим сміхом, що переріс у напад сліз. Вона страшенно через це налякалася, перш ніж змогла опанувати себе. Її ночі стали тривожні від нескінченних снів про Джонні – Джонні в гелловінській масці Джекіла і Гайда, Джонні біля «Колеса фортуни», а якийсь безтілесний голос раз за разом промовляє: «Буде дуже добре, якщо його хтось роззує». Джонні казав: «Уже все гаразд, Саро, все гаразд», – тоді заходив до кімнати, а в нього не було голови вище брів.
Герб і Вера Сміти провели
