точніше – талії до стегон. І як наше тіло притримується таких пропорцій, залежить від розподілу наших гормонів упродовж періодів життя, року, місяця. Тож так виходить, що статеві гормони повідомляють про свою наявність не тільки нам, а й усім потенційно зацікавленим особам.
Отже, гормони надсилають сигнали до зовнішнього світу без нашого відома і без можливості впливати на них.
Підозріло запахло бунтом. Але природа одним махом убиває всі сумніви, щоб наш поточний інтерес до розмноження збігся з нашою привабливістю. Тільки уявіть: ви ходите павичем, усуваєте всіх конкурентів, а тоді виявляється, що дизайн вашого хвостового віяла ще не досяг статевої зрілості.
А що ми заговорили про обмін гормонами з довкіллям, то не можна забувати про одну важливу групу: феромони. За будовою ці медіатори мало чим відрізняються від гормонів. Проте їх відрізняють насамперед так звані апокринні залози, ціль яких – наблизитися до бажаної людини. Ці медіатори спрямовані насамперед у зовнішній світ. Багато апокринних залоз розташовані в тих частинах тіла, де їх ніхто не очікує: у носі, на чолі, й на грудях, і в пупку. Інші ж розміщені якраз там, де їх і слід було очікувати, а саме під пахвами та в зоні геніталій. Те, що ці залози потрапили до нашої книжки про гормони і мозок, зумовлено тим, що їх регулюють статеві гормони. Багато феромонів – це, власне, і є продукти розпаду статевих гормонів. У поті чоловіків є особливо висока концентрація продуктів розпаду тестостерону (андростенол і андростенон). Натомість жінки розприскують навсібіч копуліни. Мушу вказати на несправедливість: чоловічі феромони названі від грецького «andros», тобто «мужній», «хоробрий», тоді як жіночі – просто на честь копуляції.
Оскільки статеві гормони відіграють тут важливу роль, то цілком зрозуміло, що феромони розкриваються на повну силу тільки-но з періоду статевого дозрівання. Саме тому кабіни для переодягання біля шкільних спортзалів не пахнуть ані чоловіками, ані жінками, а тільки забутими сумками зі змінним взуттям і гумовими підошвами з відбивачами світла. І саме у зв’язку з цим феромони видаються нам такими підозрілими.
Про феромони ми знаємо насамперед те, що вони вміють зваблювати і рідко коли ведуть до хепі-енду. Фермери використовують статеві феромони, щоб надати пасткам для комах сексі запаху, перед яким не встояти жодному шкідникові. Тож феромони заманюють комах на загибель, як сирени міфічних мореплавців. Ще один приклад: феромони змушують трюфельних свиней невтомно винюхувати землю у пошуках привабливого одинака поблизу. Лише уявіть, яке на них чекатиме розчарування! Ви три години готуєтеся до побачення, п’ять разів намагаєтеся обрати одну з чотирьох краваток – а в результаті за вашим столиком на вас чекає сумчастий гриб. А все ж феромонам під силу значно більше. Їх взагалі вважають найдавнішим засобом комунікації, яким користувалися ще одноклітинні. А їхня дія подеколи воістину дивовижна. Бджолині матки, наприклад, використовують
