тою каменюкою – особливо. У гармонії з усім тим, що так гарно виглядає на сторінках журналів про життя-любов-довкілля-хюґе-флоу з рецептами та невеличким подарунком до кожного номера. Але для цього нам доведеться ще більше розмити кордон між свідомістю та тілом. Якщо пощастить, ми одразу ж відшукаємо кілька способів, як задовольнити обидві частини. І способи ці не будуть такими банальними, як от – їсти побільше зелені. (Не маю нічого проти, але світ став би дещо чеснішим, якби персонажі реклами під час споживання смузі з листя салату, броколі, шпинату та капусти кале не вдавали щоразу аж таке захоплення.)
Не лише заради флори наших кишок, а й заради мозку.
Як і тіло, голова теж може зіткнутися з гормональними проблемами. Але ми говоримо про них неохоче. До вибриків нашого тіла ми вже звикли й уміємо дати їм раду. Мої коліна постійно хрустять без видимих на те причин, але я успішно долаю цю проблему і просто сильно не перегинаю коліна. Коли ж «хрустить» психіка, тоді ми ніяковіємо, бо це ж ближче до нашого Я. Ми часто не знаємо, як розв’язувати психічні проблеми. Навіть у такий субоптимальний спосіб, у який я вирішую свою проблему з колінами. («Я просто не перевіряю пошту. Вона мене нервує».)
Серотонін та інсулін – чудові гормони, які доводять: відмежовувати діяльність мозку від тіла безглуздо. В інсуліну тут однозначно легше становище, адже у нього цілком тілесне головне завдання: змусити клітини вбирати цукор з крові! Така реальність.
Інсулін терпляче киває:
– Отож. Тільки тут все надто спрощено. Адже у мозку, до слова, я займаюся якраз протилежним. Більше цукру, насичення…
У будь-якому разі головне завдання інсуліну полягає у фундаментальній базовій потребі: споживанні їжі та забезпеченні організму поживними речовинами.
– Може, варто було б згадати і про мій вагомий нейронний вплив на ріст та безперешкодне існування синапсів?
Та якийсь час ми взагалі були невпевнені, чи інсулін взагалі долає бар’єри на кров’яному потоці до мозку.
– Хм, я вже давно хотів сказати. Це припущення накульгувало від самого початку. Та й взагалі було необдуманим, якщо врахувати той факт, що мозок особливо часто працює з глюкозою, а я один з тих небагатьох гормонів, які…
Хай там як, але коли інсуліну не вистачає, наслідки для тіла очевидні й дуже відчутні. Перевищення кислотності крові, драматична втрата ваги, а в найгіршому разі – діабетична кома. Якщо цукор не надходить у клітини, вони не можуть працювати, тобто виживати. І ми разом з ними. А це вже не просто туманні психологічні ефекти!
– Між іншим, нестача цукру призводить до нервозності, депресії та розладів дрібної моторики. Інсулінорезистентність у мозку шкодить гіпокампу й загрожує виникненням когнітивних дефіцитів та хвороби Альцгеймера…
Якщо вколоти хворому інсулін, людина одразу почувається краще.
