факт не заперечує існування доброзичливого бога?).
У ситуації з серотоніном ще важче відшукати метафоричний грейпфрут. Можна спробувати пошукати там, де більше спорту, менше стресу, більше сну й поведінкової терапії (звучить ніби якась «секта»). Неабияк важливе і сонячне світло.42 Саме тому в цій книзі згадуємо про нього не востаннє.
Коротко і ясно: якщо гормони впливають на настрій, то вони роблять це зовсім не якось туманно, як нам здається, а радше навпаки – комплексно, завдяки біохімічним процесам. І раз ми вже про це дізналися, то тепер хоча б не повинні божеволіти від думок, якщо в усьому нашому хімічно-нестійкому-скрупульозно збалансованому тілесно-розумовому конструкті щось піде не так.
Підсумки розділу: the Basics.[21] Той, хто танцює з гормонами
Гормони – це ніби фонова музичка. Іноді мелодія вельми простенька, іноді складена з багатьох різних бітів. Вони відрізняються: бувають сумні й радісні, швидкі або повільні, але в межах цього спектра напрочуд багатошарові. Якогось дня ви сумуєте під heavy-metal, а вже наступного за ваш настрій відповідає Леонард Коен.
Перш за все дія гормонів досить-таки індивідуальна. Це як з людьми: одні реагують на панк-рок вибухом енергії, а інші – закочують очі. Гормони пов’язані з настроєм, пристрастю і цілою палітрою різних типів поведінки. («Сумна музика – час увімкнути відеокліпи або меланхолійно споглядати пейзажі за вікном потяга!») Водночас гормони повсякчас кудись нас заманюють, використовуючи феромони. («У цьому ресторанчику жива музика. Ходімо туди просто зараз, випиймо пива!»)
Урешті-решт, гормони перекладають на нас можливість реагувати на мелодії. Одна особа може реагувати на ритмічну пісню підтанцьовуванням або ж досить швидким постукуванням по клавішах ноутбука. Радіо в автомобілі ладне безперестанку співати про любовні терзання, але ж ви не рвете кермо, мов ті навіжені. Ані по дорозі на роботу, ані коли не знаєте, куди хочете поїхати. Навіть Удо Юрґенс співає у приспіві про те, що ніколи не був у Нью-Йорку, але наприкінці пісні просто йде додому. На нього там чекають діти!
Гормони забарвлюють наш спосіб сприйняття світу. Коли ви бачите сцену з фільму, де радісні шведські діти танцюють довкола радісного шведського дерева, а на тлі лунають сумні звуки скрипки, то ви одразу ж розумієте, що перед вами не казка Астрід Ліндґрен про дітей з Бюллербю, а шведський детектив. Відтак ваші пальці про всяк випадок втискаються в поручень крісла.
Один із найкращих описів тривожного неврозу, мабуть, той, коли на задньому фоні постійно грає саундтрек з якогось трилера, байдуже що ви переглядаєте: романтичну комедію чи мультфільм про пригоди Гайді. Тільки уявіть, якби щоразу, коли ви ставали під душ, ви раптом чули ті моторошні звуки з фільмів жахів. Або, як кажуть у спільноті ґеймерів: ви постійно чуєте фонову enemy-музику[22], але ніяк не натрапляєте на суперника. І проблема не тільки в тому, що за таких обставин важко досягти успіху бодай у чомусь. Це навіть гірше
Основи (
