незнайомих людей (о, ні!!!), які хрумтять чипсами й намагаються познайомитися під час банальних розмов ні про що (о, ні!!!). Те, що вам впадає в око в цих людях, – це сигнали гормональної системи. Як і те, чи вам узагалі подобається на вечірці. Чи на вечірках. Серед людей. Тут задіяні соціальні гормони – вазопресин, окситоцин. Тестостерон допомагає під час спілкування віч-на-віч і під час флірту. Краще ризикнути з тупим жартом, ніж передати ініціативу розповіді комусь іншому («… о, тут ціла історія, адже я тоді втратив не тільки айфон, а й штани. Бувало таке з кимось? Ну, хоча б щось подібне?»). До того ж він допомагає блефувати. («З професійного погляду, можна сказати, що я займаюся біткоїн-інвестиціями».)
До того ж тестостерон, взірець чоловічих статевих гормонів, разом із протилежним собі естрогеном, визначає, як вас можна ідентифікувати за відповідним статевим кліше. Тобто що вас більше цікавить: розмови про високе чи риси обличчя вашого співрозмовника. («Постривай! Найцікавіше в біткоїні, на відміну від традиційного інвестиційного портфелю, те, що…») І чи реагуватимете на малюка, якого хтось взяв із собою на вечірку, захоплено чи, може, ваша реакція буде доволі стриманою. Окситоцин теж відіграє тут певну роль. Він важливий для соціальної пам’яті й вирішує: ми забудемо ім’я нашого співрозмовника уже за 5 хвилин чи, навпаки, пам’ятатимемо ще й дату його народження, номер страхового полісу й години його обідньої перерви, адже ми докладно вивчили його «фейсбук»-сторінку ще до зустрічі.
Кортизол сприяє запам’ятовуванню особливо емоційних моментів. Ось чому те, що нас шокувало, залишається у голові надовго. («Учора я бачила, як ти лайкнув сторінку Вільної демократичної партії Німеччини…») Дофамін, адреналін і Ко визначили кількість зусиль, яких вам довелося докласти, щоб причепуритися перед вечіркою, а також те, чи ви сьогодні танцюватимете. Рішуче бажання діяти і, навпаки, відсутність настрою робити будь-що – обидва ці стани засновані на гормонах. Саме тому вони і є важливим місцем втручання, коли йдеться про подолання синдрому порушень уваги та активності (горезвісне СПАУ). Ті самі гормони визначають також, яка потужна у вас «sensation seeking», тобто гонитва за гострими відчуттями, і чи розповідаєте зараз вашому співрозмовнику про переваги поєднання бандж-джампінгу з кросфітом, про яке вам розповідав ваш партнер по катанню на гірському велосипеді під час андерґраундної рейв-вечірки. («Справжній кайф – якщо стрибати без канату».) Якщо ж ваш співрозмовник перебуває по інший бік sensation-seeking-спектру, то намагатиметься за кожної можливості вставити своїх кілька слів про переваги річного абонементу на концерти симфонічного оркестру і що природничий музей гарантує демонстрацію оригіналів вимерлих видів. Гонитва за гострими відчуттями є одним із найважливіших факторів у стосунках, бо інакше ми б провели решту нашого життя у постійних суперечках: чи то через проведення дозвілля, чи через пульт дистанційного керування. («Я просто хочу наголосити, що “Абатство Даунтон” було б цікавішим, якби там були зомбі».) А, може, нам таки вдасться порозумітися
