style="font-size:15px;"> – Тримайся!
Ще один голос, жіночий:
– Ти чудово впоралася! Обід! Повертайся!
– Не можу! – промовила вона, вже сидячи. – Ай! До дідька!
Я ще глибше втиснувся в землю, коли вона спробувала встати, сперлася на щиколотку й скрикнула від болю. Мені довелося б розкрити себе, та, здавалося, немає буденного способу вистрибнути на когось у лузі. Я облизав губи й незнайомим голосом гукнув:
– Агов!
Вона охнула, крутнулася на здоровій нозі й одразу ж упала на спину, зникнувши у траві.
– Слухай, не треба казитись, але…
– Хто це сказав?!
– Просто коли вже ти знаєш, що я тут…
– Хто? Де?
– Тут. У високій траві.
– Але хто ти в біса такий? Де ти?
Я швидко натягнув футболку, встав і навприсядки, наче під обстрілом, підібрався туди, де вона лежала.
– Я намагався не налякати тебе.
– Що ж, тобі не вдалося, психу!
– Гей, я тут перший був!
– Що ти взагалі тут робиш?
– Нічого! Читаю! Нащо вони за тобою женуться?
Вона скоса глянула на мене.
– Хто?
– Ті люди, нащо вони за тобою женуться?
– Ти ж не в компанії?
– У якій компанії?
– У тій Компанії, ти туди не входиш?
«Компанія» звучало зловісно, і я питав себе, чи, зрештою, міг би їй допомогти. «Ходімо зі мною, якщо хочеш жити».
– Ні, я…
– Тоді що ти тут робиш?
– Нічого, я просто поїхав кататись на велику і…
– Де твій велик?
– Он там. Я читав і заснув. Хотів дати тобі знати, що я тут, не налякавши тебе.
Вона повернулась до огляду своєї щиколотки.
– Що ж, у тебе вийшло.
– Взагалі-то це не приватна стежка. Я маю таке саме право бути тут…
– Чудово, але я маю справжню причину.
– То чому вони женуться за тобою?
– Що? А-а. Дурна гра. Не питай.
Великими пальцями вона обмацала кістки щиколотки.
– Ай!
– Боляче?
– Так, до біса боляче! Бігати в лузі – це клята смертельна пастка. Я втрапила ногою в кролячу нору і впала.
– Так, я бачив.
– Невже? Ну, дякую, що не сміявся.
– Сміявся.
Вона звузила очі.
– То… я можу допомогти? – спитав я, намагаючись загладити провину.
Вона оглянула мене з голови до ніг, буквально водячи очима вгору-вниз, із таким оцінюванням, що я машинально спробував запхати кінчики пальців у кишені.
– Поясни мені ще раз, нащо ти тут? Підглядаєш?
– Я просто… Слухай, я читаю! Диви!
І
