свого чепуруна-цирульника, аби потім полегшено вимовити знамените: «Сиділа, сиділа, та й висиділа». До вісімнадцяти років Ліка так розквітла, що на неї заглядалися не тільки молоді хлопці «з атрибутами», але й їхні високопосадові батьки й навіть діди – останні, щоправда, виключно з естетичною метою.
На час Лікиного раннього, але з першого разу вдалого заміжжя Віра була вже розлучена з її батьком (своїм колишнім однокласником). А другий чоловік – начальник архітектурного бюро, в якому Віра працювала, – у міру дозрівання падчерки відчував дедалі більшу небезпеку еротичного характеру, якою променилася Ліка. Використовуючи всі свої зв’язки, він відправив юну спокусницю від гріха подалі – за кордон на навчання за обміном.
Тоді щойно починалися такі подорожі по знання і заморські враження (вражень, до речі, хотілося значно більше, ніж знань). Віриного чоловіка теж турбував радше не інтелектуальний розвиток Анжеліки, а власні моральні підвалини, ось-ось готові зруйнуватися: досить було Ліці подати якийсь знак. Та дівчина звертала на вітчима стільки ж уваги, скільки й на своїх невдах-однокурсників на факультеті біології, які прагнули вивчати предмет суто на прикладі Лікиної анатомії.
Вона була не просто красунею – з величезними карими очима, білосніжною шкірою і густими золотими кучерями до талії, які вдалося зберегти навіть під натиском вошиної навали. Втім, і талію, якої сягали кучері, і красиві пружні груди, і кругленькі міцні сіднички, і стрункі довгі ноги – всю цю ідеально пропорційну красу Анжеліка щодня зміцнювала за допомогою аеробіки. У цьому сенсі всі подруги заздрили силі волі дівчини, тому подруг у неї не було.
Їхнє місце зайняв молодик, із яким вона дуже швидко познайомилася в Штатах. Через два місяці після навчання в США за тим самим обміном Ліка з’явилася вдома, радісно повідомивши, що виходить заміж.
– Анжеліко, ти з глузду з’їхала! Двадцять років усе-таки зарано для заміжжя. І як довго ви знайомі – місяць? – допитувалася Віра Миколаївна.
– По-перше, мені скоро двадцять один. Ти мене, до речі, у вісімнадцять народила, відразу після школи – не пам’ятаєш? По-друге, не місяць, а півтора. І по-третє, Алекс – без п’яти хвилин голова нашого торгпредставництва в Сполучених Штатах, – парирувала Ліка.
– А чому одразу заміж? Можна ж просто зустрічатися, – не здавалася Віра.
– Мамо, це чудовий варіант, – терпляче, наче розумово відсталій, пояснювала Ліка. – Він навіть лекції читає американським студентам, уяви.
– Біологам? – здивувалася Віра.
– Та ні ж, – досадливо відмахнулася Ліка. – Познайомилися ми, звісно, не на лекції, а на вечірці у спільних знайомих.
– Скільки ж йому років, якщо він лекції читає? – підозріливо запитала Віра Миколаївна.
– Тридцять один, – просто відповіла Ліка. – Та, мамо, нічого вже не зміниться, слава богу – я вагітна!
І дочка засміялася, ніби повідомляла про те, що виграла
