обмін. Працював у півтори зміни, і перший сімейний відпочинок на морі вже маячив цілком реальною перспективою.
Сьогодні на маршрут Сергій вирушив у піднесеному настрої, але до дев’ятої години трохи втомився: пасажирів дедалі більшало, люди поспішали на роботу, в маршрутку сідали переважно похмурі та стурбовані, хоч і видалася чудова сонячна днина. Прекрасний день для прогулянки, але цілком звичайний для роботи, особливо якщо їздиш тим самим маршрутом третій рік.
«Міняю тисячу старанних робочих днів на щасливу зустріч із прекрасною блондинкою», – подумки пожартував Сергій. Зупинився, взяв пасажирів, серед яких помітив її, схожу на дівчину мрії: струнку красуню з довгим білявим волоссям у коротенькому рожевому плащику.
– Не підкажете, коли буде зупинка «Заводська»? – пролунав над вухом сріблястий голосок, коли машина рушила.
Сергій трохи скосив очі у дзеркало: біля нього стояла та сама блондинка.
– Підкажу, пані. Вам треба вийти на другій зупинці, яка буде одразу після того, як ми проїдемо барвисту вивіску кафе «Пампушки й ватрушки». Але вам, певно, такі заклади не знайомі?
Дівчина з цікавістю дивилася на хлопця. Красень. Схожий на якогось іноземного кіноактора – здається, голлівудського. Ну так, авжеж, якого ж іще! Блакитні ледь насмішкуваті очі, мужні риси обличчя, коротка стрижка – така проста, але йому страшенно личить.
– Чому це – не знайомі?
– Тому що такі стрункі красуні живляться лише нектаром і амброзією, а ці страви точно не подають у «Пампушках і ватрушках».
Дівчина розсміялася:
– Ви краще на дорогу дивіться, а то проїдете мою «Заводську»!
– А давайте знайомитися. Мене, наприклад, звати Сергієм. А вас?
– Настя, – назвалася білявка.
– Вчитеся десь?
– Так, у медичному!
– Підете зі мною на побачення? – запитав Сергій. Просто так поцікавився, задля соціального експерименту. Такого ще не було, щоб яскрава красуня-студентка, тим паче з медичного інституту, погодилася на побачення з ним.
Дівчина зам’ялася, зніяковіла і промовила, злегка затинаючись:
– На жаль, не вийде, у мене лекції, і взагалі, я така зайнята…
– Гаразд, зрозуміло, – Сергій усміхнувся. – Ось, до речі, і «Заводська», щасти вам!
Дівчина з явним полегшенням махнула рукою на прощання і швиденько вибралася з маршрутки.
І ця, значить, красуня швиденько визначилася, що Сергій, водій маршрутки, їй не до пари. У цьому крилася ще одна проблема Сергія. У нього не складалися стосунки з дівчатами. Ті, що йому подобалися, шукали чоловіків заможніших, які «подають надії». Як сказала йому одна дівчина на третьому (і останньому) побаченні, з якою він познайомився на весіллі однокласника: «Ти, мабуть, і в Туреччині ніколи не був! Що ти можеш мені дати?»
А що він міг дати? Наразі, на жаль, лише свою готовність кохати,
