серйозним людям. На зв’язок уже тиждень не виходить. Як з’явиться, ти йому передай, що їхнє терпіння вже майже урвалося. Лади?
– Зачекайте, адже в нього все добре з бізнесом, він сам казав, – квапливо мовила Марія Сергіївна, відчуваючи, як палають щоки. – Він повернеться і все вам віддасть, якщо винен, Вадик ніколи не обманює!
– Звідки повернеться? – стрепенувся раптом молодший співробітник, який досі мовчав.
– З… Ужгорода, – чомусь збрехала в останній момент Марія Сергіївна. І продовжила якомога переконливіше: – Він там у справах, до постачальників поїхав.
– І які ж це продукти харчування є в Ужгороді, яких тут немає? – єхидно запитав старший, зацікавившись темою розмови.
– Сир, – упевнено відповіла Марія Сергіївна, хоча страшенно сумнівалася, що по сир треба було їхати аж туди.
Гості теж не були настільки сильні в географії харчового постачання, щоб спростувати це твердження, тож змирилися зі сказаним. І навіть пом’якшилися.
– Ага, якщо він прижене з десяток вагонів сиру – може, хоч із половиною боргу розрахується! – прокоментував молодший, і хлопці весело загиготіли, розслабившись.
Тривога відпустила й Марію, та лише на мить, бо старший раптом посерйознішав, підвівся зі стільця і підійшов до неї впритул:
– Якщо повернеться – добре. А не повернеться, доведеться тобі, мамашо, квартирку продавати або ще деінде шукати гроші. Борги треба повертати. А хто за нього зможе повернути? Правильно, ніхто. Тільки сім’я. Ти ж його сім’я, чи як? – нищівно запитав він.
– Сім’я, – погодилася Марія Сергіївна.
– Словом, так: даємо десять днів. Потім прийдемо.
І пішли п’ять годин тому.
Розділ 4
Вечеря була невеселою. Відсутність Ані за столом завжди робила родинні трапези якимись неповноцінними. Тепер, коли вона лежала в лікарні, велика світла їдальня здавалася понурою. Покоївка розставила всюди вази з трояндами: на камінній полиці, обідньому столі, на стійці бару й навіть на столику для напоїв, але квіти додавали радше трагізму, ніж святковості.
Віра хотіла залишитися на ніч в особняку: тут для неї відвели прекрасну мансарду, де навіть ванна кімната була чи не більшою за Вірину квартиру, яку Віра все ж таки любила. Коли народилася Аня, Олександр Петрович одразу запропонував Вірі переїхати до них: видно, відчував, що вплив розсудливої тещі буде більш позитивним, ніж легковажної Ліки. Правда, тоді будинок у молодят був меншим, та Віра відмовилася не через це. Вона потребувала тільки власного, особистого простору. Хоча часто приїжджала, гралася з Анею, навчала її читати й рахувати. Приїжджала – і любила її, любила не тільки серцем, а й розумом. За вдачею Аня була мало схожа на матір, і, відверто кажучи, Віру ця обставина тішила.
Дівчинці подобалося вчитися, читати й мислити, а до мамусиного дарунка – прекрасної зовнішності – ставилася як до чогось само собою зрозумілого, без поклоніння дзеркальному відображенню,
