занадто ласкава до мене. Поїде до Лондона і зійдеться з хлопцем, котрого запросили на її шкільний випускний.
– А ти? Де живуть твої батьки? – запитала Анна, і я зрозумів, що витріщаюся на неї.
– Тато й досі живе в Ромфорді.
Анна вагалася, зробила ще один ковток.
– Твої батьки розлучилися?
– Мама померла, коли мені було п’ятнадцять.
– Ой, – мовила Анна. – Вибач.
– Нічого, це ж не твоя провина, – дав їй хвилину, аби проковтнути мій невеличкий жарт, і широко всміхнувся. Анна полегшено всміхнулась у відповідь.
Я не любив розповідати про той ранок, коли тато чекав на мене біля шкільних воріт. Чомусь на батькові був його найкращий костюм. Він майже нічого не сказав. Він і не мусив. Мама померла на роботі, обширний інсульт. Вони завжди жартували, що тато буде першим.
– А твій дім де? – запитав я Анну.
– Ой, основний будинок у Саффолку, проте ми не так довго там жили, щоб вважати його домівкою.
– Ну звісно. Складне життя, стільки будинків… – не знаю, навіщо це бовкнув. Хотів лише злегка підколоти, але вийшло якось дошкульно і навіть дріб’язково.
Анна сердито поглянула на мене, поспіхом відсьорбнула зі склянки, ніби збиралась піти:
– Власне, Робе, доводжу до твого відома. У Родіні я вчилась за стипендіальною програмою, а в моїх батьків нема за душею ні копійчини.
– Пробач, я не хотів… – Я заїкався. Вона сиділа насупивши брови, і я помітив, як їй важко було приховати роздратування.
– І, перш ніж ти почнеш мені давати милостиню, Робе, додам, що мої батьки були місіонерами, і майже все своє дитинство я жила в кенійських нетрях. Так що можна сказати, твій мікрорайон – справжня розкіш.
Вона одхилилася від мене. Ми сиділи мовчки і відпивали зі склянок.
– Ще раз пробач. Я нічого такого не мав на увазі, чесно тобі кажу, – сказав я їй.
Анна зітхнула, вона знервовано крутила в руках меню. Потім усміхнулась і знову поглянула на мене:
– Вибач, мабуть, я занадто емоційно відреагувала. Як бачиш, не лише в тебе затаїлась образа.
Тієї ночі ми почали цілуватись одразу, як за нами зачинилися двері спальні. Після кількох задушливих хвилин Анна зупинилась, і мені здалося, що вона передумала. Але потім почала роздягатись, ніби була сама в кімнаті, а я спостерігав за нею: худорляві стегна, акуратні маленькі груди, бліді й делікатні руки. Знявши одяг, вона склала його й лишила охайним стосом у мене на столі.
Ще з підліткового часу до сексу я завжди ставився з обачністю. Діяти обережно і поступово, постійно очікуючи, що ще мить, і моїм рукам не дозволять блукати по тілу. Анна була цілковитою протилежністю. Зголодніла і розкута. Куди й поділися ті доброчесні й пристойні манери. Вона чітко знала, чого хотіла. Тоді, не маючи досвіду з жінками, я вважав, що ця характеристика більше притаманна чоловікам. Ми поснули лише на світанку, сховані за наспіх спущеними шторами, просяклі тілами одне одного.
Я
