style="font-size:15px;"> – Звісно ж, я їду в Лондон. – Я сів ближче до неї. – Але є одна умова.
– Яка?
– Я хочу, аби ми жили разом. Знаю, минуло не так багато часу, проте я хочу жити з тобою.
– Анно, можеш говорити? Нізащо не повіриш. – Я стояв біля кімнати переговорів офісу на Олд-стрит.
– Усе гаразд? – промовила вона.
Я намагався говорити тихше, бо стіни в коридорі були тонкі:
– Вони його хочуть. Програмне забезпечення. Чорт забирай, вони хочуть купити програмне забезпечення.
Пауза, ледь чутний тріскіт на лінії.
– Це ж не ще один із твоїх жартів, Робе? – запитала Анна.
– Ніскілечки. Не можу довго говорити. Вони зараз у кімнаті переглядають папери. Мені навіть не треба було нічого презентувати. Вони просто його хочуть. І вони його отримують. Компанію «Сімтех» мені відрекомендував друг-програміст. Стартап очолює Скотт, навчалися разом у Кембриджі, він на кілька курсів старший за мене.
– Це просто неймовірно, Робе! Чудова новина, – мовила вона, ніби чекаючи, що я додам ще щось.
– Ти тільки здогадайся, скільки вони за нього готові заплатити?
– Не знаю, ну…
– Півтора мільйона.
Навіть Анна не змогла стримати збудження:
– Фунтів стерлінгів?
– Ага, фунтів. Я й досі не можу повірити.
Анна глибоко вдихнула. Я почув якесь пирхання, ніби вона сякається.
– Анно, все добре?
– Так, – відказала вона, злегка шморгаючи. – Я лише… Просто не знаю, що й сказати…
– Я також. Треба це сьогодні відсвяткувати.
– Звісно, – у її голосі звучали нотки застороги. – Проте я не розумію. Що, власне, трапилось? Що вони…?
У кімнаті переговорів по підлозі заскрипіли стільці, сигналізуючи, що присутні вже почали вставати з місць.
– Анно, мушу йти. Згодом зателефоную, гаразд…
– Гаразд, – мовила вона, – але, Робе, нічого не роби поспіхом. Не підписуй нічого, добре? Скажи, що тобі потрібно все обговорити з юристами.
– Так, так… Мушу…
– Робе, я не жартую…
– Добре, добре, не хвилюйся. Зателефоную пізніше…
Щойно я вийшов із будівлі, мене обдало курявою і спекою. Якусь мить просто стояв і блимав на сонце, спостерігав за лавами транспорту, що проносилися по кільцевій розв’язці, – щасливий, брудний гуркіт Лондона.
Останні дев’ять місяців видалися не з легких. Життя в Клепхемі в орендованій квартирі на першому поверсі, за яку платила Анна. Я працював цілими ночами аж до ранку – кофеїнові запої за написанням кодів; Анна прокидалася рано і йшла на роботу. Наші зустрічі зводились до помахів рукою одне одному в халатах на сходах – вона прокидалась, а я йшов спати. Проте ми домовились – це лише на певний період. Стане простіше, коли скінчиться її випробувальний термін, а я допишу програмне забезпечення.
Анна любила свою роботу у відділі контролю за дотриманням законодавства.
