style="font-size:15px;"> – Ви так вважаєте?
– З професійного погляду. Так, Capitán, я так вважаю.
Відаль узяв формений кашкет під пахву й повільно обійшов довкола стола. Він височів над Феррейрою.
Нічого дивного. Лікар був дрібним чоловічком. Із залисинами, нечупарною бородою – він скидався на жалюгідного стариганя. Відалеві подобалося гладке після гострої бритви підборіддя. До чоловіків на кшталт Феррейри він відчував хіба зневагу. Хто рятує життя у світі, де головне – вбивати?
– Син, – спокійно зазначив капітан, – має народитися там, де перебуває його батько.
Дурень. Відаль попрямував до дверей, і цигарковий дим потягнувся за ним крізь ледве освічену кімнату. Капітан не любив світло. Йому подобалося бачити власну темряву. Він уже був майже біля дверей, коли Феррейра знову подав свій дратівливо лагідний голос.
– Capitán, а чому ви певні, що народиться хлопчик?
Відаль повернувся до нього з посмішкою, уп’явся в обличчя чорними, мов сажа, очима. Він умів глянути так, ніби вганяє ножа між ребра.
– Ідіть уже, – велів.
По Феррейрі було видно, що він відчув того ножа.
Чергові солдати затримали двох браконьєрів, які полювали на кроликів після комендантської години. Відаль здивувався, що Ґарсес покликав його через таку дрібницю. Всі офіцери знали, як капітан ненавидить, коли його турбують о такій порі.
Охлялий серпик місяця вже зійшов на небо, коли вони вийшли з млина.
– О восьмій ми помітили рух у північно-західному секторі, – доповів Ґарсес дорогою через подвір’я. – Звучали постріли. Сержант Байона обшукав місцевість і затримав підозрюваних.
Він завжди говорив так, ніби надиктовує.
Бранці – один старий, другий зовсім юнак – зблідли, як помарнілий місяць. Одежа їхня була брудна й подерта лісовими кущами, очі потьмяніли від почуття провини та страху.
– Capitán, – почав молодший, поки Відаль їх мовчки роздивлявся, – це мій батько. – Він показав на старшого. – Він чесна людина.
– Це вже я судитиму. – Хоча Відаль і любив страх на чужих обличчях, та однаково дратувався. – І кашкета зніми, офіцер перед тобою.
Син стягнув поношеного кашкета. Капітан знав, чому хлопчина відводить очі. Брудний селюк! Він був гордий – із голосу було чути. Але й достатньо розумний, щоб скумекати, наскільки це не сподобається тим, хто його спіймав.
– При них знайшли зброю. – Серрано подав Відалеві стару гвинтівку. – З неї стріляли.
– Ми на кроликів полювали! – хлопець був гордий і не розумів, із ким має справу.
– Я давав тобі слово?
Старому від страху підгиналися коліна. Він боявся за сина. Один із солдатів зісмикнув наплічника з його скоцюрблених плечей і передав капітанові. Той витягнув ізсередини зачитаний на вигляд кишеньковий календар, що його республіканський уряд роздавав усім фермерам. На задній обкладинці був республіканський прапор. Відаль скривився
