припустімо, що нападник критикує вас, на вашу думку, несправедливо й неправдиво. Що, коли для вас нереально це змінити? Як можна погодитися з кимось, коли ти впевнений, що те, що він говорить, – цілковита маячня? Усе просто: можете погодитися з критикою в принципі, або знайти якесь зерно правди в цих твердженнях і погодитися з ним, або визнати, що смуток людини зрозумілий, адже він ґрунтується на тому, як вона бачить ситуацію. Найкраще я можу це ілюструвати продовженням рольової гри: ви нападаєте на мене, але цього разу говорите щось переважно неправдиве. За правилами гри, я повинен (1) знайти якийсь спосіб погодитися з вами, хай що б ви говорили, (2) уникати сарказму й не оборонятися, (3) завжди говорити правду. Ваші твердження можуть бути як завгодно химерні та безжальні, однак я обіцяю дотримуватися цих правил! Уперед!
ВИ (досі в ролі злого критика): Докторе Бернс, ви лайно.
ДЕВІД: Часом мені теж так здається. Я часто в чомусь лажаю.
ВИ: З цієї довбаної когнітивної терапії немає жодної користі!
ДЕВІД: Так, справді, є купа можливостей, щоб її вдосконалити.
ВИ: А ще ви дурний.
ДЕВІД: Є багато людей, розумніших за мене. Я точно не найкмітливіша людина у світі.
ВИ: У вас немає справжніх почуттів до пацієнтів. Ваш підхід до терапії поверховий і позерський.
ДЕВІД: Я не завжди такий теплий і відкритий, як хотів би. Деякі мої методи можуть спершу здатися позерськими.
ВИ: Ви не справжній психіатр. Ця книженція – просто мотлох. Я вам не довіряю, ви недостатньо компетентний, щоб лікувати мене.
ДЕВІД: Мені страшенно шкода, що я здаюся вам некомпетентним. Це, мабуть, вас дуже засмучує. Вам, здається, важко мені довіряти, тож ви дуже скептично сприймаєте думку, що ми зможемо ефективно співпрацювати. Ви цілком маєте рацію: нам не вдасться успішно працювати разом, якщо не буде взаємної поваги й ми не будемо командою.
Дотепер (або й раніше) розлючений критик зазвичай випускає всю пару. Я не відбиваюся, знаходячи натомість спосіб погодитися з опонентом, однак у нього, здається, швидко закінчуються боєприпаси, і він залишається успішно знезброєний. Можете вважати, що я переміг, уникнувши битви. Коли критик почне заспокоюватися, він буде ліпше налаштований на спілкування.
Показавши пацієнтові у своєму кабінеті ці перші два кроки, я зазвичай пропоную обмінятися ролями, щоб дати йому змогу опанувати згаданий метод. Зробімо так. Я критикуватиму й нападатиму, а ви відпрацьовуватимете емпатію й вигадуватимете свої відповіді. Потім подивитеся, правильні вони чи недоладні. Щоб наступний діалог став для вас кориснішою вправою, закривайте відповіді від «ВИ» та пишіть свої, а потім дивіться, чи відповідають вони тому, що я написав. Не забувайте ставити запитання за методом емпатії й знаходити можливості правдиво погодитися зі мною відповідно до техніки знезброєння.
ДЕВІД (у ролі злого критика): Ви тут не для
