style="font-size:15px;"> – Ні, не тільки стерлядь. Там і короп, і линь, і верховодка, – відповів митрополит.
– Я бачу, Владико, ви знаєтеся на готуванні страв.
– Живу давно, багато що вмію, княже. Куховарити – це мистецтво, яке підвладне не кожному. – Митрополит розправив плечі, згадуючи. – Ти ж знаєш, що я мешкав трохи у Царгороді. Там і пізнав їжу не як тваринне споживання, а як певний ритуал. Спробуй гречаників – я у Візантії навчився їх готувати.
– Скажіть, Владико, а не через Вас тоді мій батько з монастирем Печерським пересварився? – запитав Святополк.
– Через мене, а ще через отця Варлаама, – відповів митрополит. – Варлаам був сином боярина, а я при твоєму батькові – євнухом, доглядав за його наложницями, тож Ізяслав і розгнівався, що пішли до монастиря без княжого дозволу. Приймали ми постриг від преподобного Никона Великого, з благословення самого Антонія Печерського.
– Ось воно як, – князь відклав ложку, – і що сталося далі?
– Далі… – обличчя митрополита посвітлішало, зморшки розійшлися, очі засяяли. – Далі отець Варлаам став першим ігуменом монастиря Печерського, а я подався до Царгорода і приніс звідти Студійський статут, а тепер обіймаю кафедру Київську.
– Цікаво, як життя обертається, – промовив Святополк.
– На все воля Господа. – Владика Єфрем тричі перехрестився.
Митрополит і князь трохи помовчали. До трапезної зайшов послушник, щось прошепотів до Владики. Митрополит кивнув у відповідь.
– Недобра звістка, княже. Занедужала жона твоя. Поспішай додому, якщо хочеш встигнути. Пізніше переговоримо.
Святополк схопився і вибіг.
Жона Святополкова Аделіна була знатного роду, донька чеського князя Спитигнева ІІ – постаті відомої в Європі. Року 1070 від Різдва Христового, коли Київський князь Ізяслав запропонував поєднатися родами, Спитигнев пристав на його запрошення, вбачаючи в союзі укріплення своєї моці. Та й Ізяслав, якому необхідні були союзники для збереження Київського столу, мав подібні ж цілі. Якоюсь мірою це тоді допомогло.
«З цією жінкою я прожив понад двадцять років, – Святополк був у розпачі. – Вона мати моїх дітей. Як жити, що робити далі?»
Вже вдруге за сьогодні князь повторював те саме запитання.
По життю Святополк не був людиною безпорадною і розгубленою. Навпаки, він мав міцну вдачу. І якщо зазнавав ударів долі, то мужньо, не схиляючись, їх зносив. Але стільки років разом – цього не скинеш із життя. Серед їхніх дітей тільки Мстислав був не спільним з Аделіною сином.
Мстислав – це романтична Святополкова пригода. Він народився на далекому хуторі, де панувала красуня Лебедівна. Усе нагадувало появу на світ самого Святополка.
Колись молодий князь поїхав на соколині лови. Птах, з яким полював Святополк, замість льоту чистим полем раптово завернув до лісу і завів у гущавину. Там він і натрапив на невеличкий хутір, про який ніхто і не здогадувався. Господарювали
