хліб-сіль. Передаючи дари Любомиру, ледь чутно, усміхаючись, прошепотів:
– Другий буде, один уже маємо…
Святополк підняв правицю:
– Люде київський, високоповажний Митрополите, святі отці церковні, братіє монастирська, майстри і челядники, торговці й рибалки – усі, хто прийшов сьогодні сюди, – вдячний вам, що запросили до столу Київського, за віру в мене. Не посоромлю, не зганьблю вибору вашого. Уклін вам, і допоможе нам Господь.
Князь Святополк не був людиною набожною. Більше того, подейкували, що він таємно вклоняється богам поганським. Але чого тільки не говорять? Те, що він спочатку звернувся не до митрополита, а до простого люду, зачепило Владику. Але князь є князь. Він господар, можливо, розхвилювався. Митрополит вирішив на це не зважати.
«Господь милостивий, подарує нам день новий», – подумав церковник.
Велелюдна процесія неспішно попрямувала до головного храму міста – Софії Київської.
– На коли призначено урочисту церемонію, Владико? – запитав Святополк. Князь і митрополит йшли трохи попереду, зліва і справа, стримуючи людей – особисті охоронники Святополка, позаду – священники, бояри та челядники князя.
– Як скажеш, княже, тобі вирішувати. – Митрополит Єфрем хвилю помовчав. – Ти з дороги, але люд вже третю добу чекає.
– Чимало людей зібралося, – промовив князь.
– Це ще не багато, побачиш, скільки на Софійській площі – просто море безкрає.
– Тоді зробімо так: я не буду заїжджати зараз до Княжого палацу, відправлю туди своїх челядників – нехай облаштовуються, а ми з найбільш близькими зупинимося у Вас, Владико. Дасте можливість умитися та годинку перепочити?
– Звичайно, буду радий, – митрополит Єфрем усміхнувся в сиву бороду. Не дарма-таки він вийшов зустрічати нового князя до Золотих воріт, а не залишився, як йому радили, на подвір’ї Софійського монастиря.
– Тоді призначимо урочистості години за дві, – Святополк обернувся, розшукуючи очима Любомира, покликав його і тихенько віддав розпорядження. Останнє, що почулося, – і відразу сюди. Ти мені тут потрібен.
– Бачу, – промовив митрополит, – прийшовся тобі, княже, наш посланник.
– Так, вірна та надійна людина. Таких мало, – відповів Святополк.
– Тільки звідки у нього отой свіжий рубець? Щось у дорозі трапилося? – запитав священник.
– Розповім, Владико, трохи згодом, – вони якраз підійшли до Софії Київської.
За кілька годин Митрополит Київський і всієї Русі Єфрем зустрічав князя Святополка перед центральними вратами храму Святої Софії. Саме у кафедральному соборі руських духовних пастирів новий очільник Київського столу повинен був пройти всі необхідні ритуали входження до верховної влади. Перед тим, як розпочався урочистий молебень, князь прийняв таїнство покаяння, сповідаючись у справах здійснених та замислених. Відпускаючи гріхи, митрополит Єфрем проголосив:
– Великий
