Єфрема, треба встигнути висповідатися. – Всеволод опустив очі долу, перевів погляд у куток. – Стоїш, почекай іще. – І раптом, гнівно: – що ти на нього дивишся, він ще молодий зовсім, рано йому до тебе. Будь обережний, Ростиславе! – і затих…
За якийсь час із палат вийшов митрополит Єфрем.
– Упокоївся князь Всеволод, царство йому Небесне.
Площа перед Софійським собором була запруджена людьми. Кому не вистачило місця, заполонили сусідні вулиці та провулки. Другу годину тривав великий молебень за упокій Великого князя Київського Всеволода. Відійшов останній із синів Ярославових.
Люди плакали. В останні роки князевого правління життя налагодилося. Звичайно, завжди є чимось невдоволені, але таких за Всеволода було небагато. Князь майже не жив у Києві, більше у заміському Красному дворі. Але правління і в місті, і по всіх землях Руських тримав міцно. Княжив із розумом. Єдине, що непокоїло багатьох, – це половці, які останнім часом знахабніли й не давали спокою навколишнім селам.
Серед натовпу весь час ширилися розмови про наступника столу.
– Василю, хто, думаєш, буде Київським князем?
– Звісно хто, син княжий Володимир. Кому ж іще?
– Я теж так думаю, а раптом хтось інший?
– А хто інший?
– Та не знаю, різне подейкують.
– Дурний ти, Степане, і люди ті дурні.
– Може й так, побачимо. Чекати лишилося недовго.
Раптом у натовпі зашуміло: «Йдуть уже!»
Із Софійського собору в супроводі духовенства та челядників вийшли княжичі Володимир та Ростислав. Їм назустріч наперед люду виступили двоє вибраних. За ними стояли троє молодих дівчат із буханцем хліба та сіллю.
Чоловіки скинули шапки. Вся площа вклонилася. Стало настільки тихо, що було чутно, як заплакало немовля у сусідньому завулку.
– Просимо від імені громади, Великий княже Володимире, сину Всеволода, онуку Ярослава, на стіл Київський, – проголосив один з вибраних.
– Підносимо тобі, Великий княже Володимире, знаки влади і могутності твоєї, – проголосив другий.
Вибрані зробили крок до князя, але Володимир підняв руку.
– Слухайте мене, люди київські та ті, хто прийшов сюди. Слухайте і передайте усім. Є давній Закон, що встановив дід мій Ярослав. Недаремно його у народі називали Мудрим. І якщо ми будемо той Закон порушувати, то кому тоді дотримуватися? За цим Законом право на стіл Київський має старший онук Ярослава, це – Святополк, син Ізяслава. Я вдячний вам, люди землі Руської, за запрошення, але не порушу волі батька свого і слова Закону. Шліть гінців до Турова, до князя Святополка. А я… я ще до вас повернуся…
Останні слова князь промовив ледь чутно. Не легко йому це далося.
Він повернувся до Ростислава, рвучко обійняв його, потім кинув охоронникам: «До Чернігова!»
П’ятеро вершників пронеслися берегом Дніпра.
За новим
