випадково. Ми ж челядники.
– Дивись, Криворуче, якось попадешся і не зможу тебе вборонити.
Не було у Святополка часу на роздуми. І Владика, і, головне, мати благословили намір швидкого одруження. Крок, звичайно, суто державницький – тож жити князю з новою жоною.
Думки не давали Святополкові спокою.
За свої неповні сорок чотири трохи жінок побачив, усякого бувало. У князів Русі половчанки в жонах траплялися, але щоб у Великого князя Київського – таке рідкість. Хоча, з іншого боку, його попередник – Всеволод теж мав жону з кипчаків.
Іноді доля вирішує за нас, роблячи з нас тих, хто ми є. Дід мій Ярослав мав за жону Інгігерду – доньку шведського короля Улофа ІІІ Шетконунга. Батько одружений був із Гертрудою, донькою польського короля Мешка ІІ. Вона є мачухою моєю, і хоча мене не любить, але живе тут, у Києві, при дворі княжому.
Дядько Володимир був одружений з Одою, донькою графа Леопольда фон Штаде, дядько Святослав – з Кілікією, донькою графа Етелера, рідною сестрою трірського архієпископа Бурхарда, дядько Всеволод у першому одруженні – з племінницею візантійського імператора Константина ІХ Мономаха.
Тітка Анастасія вийшла заміж за угорського короля Андрія І, тітка Єлизавета – після довгих відмов і очікування зрештою обвінчалася з «Останнім вікінгом», як всі його звали, поетом і воїном, Гаральдом Сігурдсоном – згодом королем Норвегії, тітка Анна, одружившись із Генріхом І, стала королевою Франції.
У мене самого перша жона – донька чеського князя Спитигнева ІІ. І ось тепер – половчанка, із кочовиків. Дожилися…
Князь ще певний час побув на самоті, а потім голосно:
– Любомире!
– Слухаю, княже!
– Кульбач коней, візьми кількох вірних людей і рушай до Тугоркана. Будемо сватати його молодшу доньку Іліарту.
Половчанка
Приїзд нової жони Святополка зібрав усе місто. Аякже, подія: половчанка – і раптом поруч з Великим князем. Юрбилися від переправи через Дніпро, що біля Видубича, нижньою дорогою до монастиря Печерського, повз Аскольдову могилу і густіше вже до самих воріт Лядських.
Тут свою майбутню жону очікував Великий князь Київський Святополк.
Люд у більшості розумів причину такого швидкого одруження. Всі втомилися від постійних набігів кочовиків. Кінця-краю безладу годі було сподіватися. В юрбі, як завжди, точилися розмови.
– Чуєте, кажуть ці половчанки такі хтиві, що сил одного чоловіка не вистачає.
– Так ти хочеш запропонувати князеві допомогу? – всі навколо розсміялися.
– Та ні, це я так, переповідаю, що люди пліткують, – знітився городянин, розуміючи, що бовкнув зайве.
– Те, що вони інакші, ніж наші жінки, це зрозуміло, – втрутився ще один, – але наші кращі.
– А ти звідки знаєш?
– Знаю, – авторитетно відповів знавець жінок.
– Їдуть, їдуть, – почулося звідусіль.
Нижньою
