з раками.
По столах гірками порозкладали: м’ясо ведмеже, витримане на сонці, м’ясо воляче, томлене в глиняних горщиках, м’ясо вепрове в соусі з брусниці та морошки, м’ясо кіз, запечене в листі подорожника, м’ясо ізюбра, дрібно порізане та перемішане з перловою кашею, вистояне добу у теплі.
А далі…
Лебеді, смажені на вогнищі. Вутки, витримані трійко днів у діжці з хроном, квасом та листям малини. Куріпки, запечені на букових дровах. Перепілки, варені з линями у грибній юшці, із часниковою заправкою.
Ще, крім того, каші: пшенична – із салом, ячмінна – з горіхами та медом, вівсяна – з грибами.
А вже грибів, грибів: солені рижики, мочені чорні та білі грузді, смажені боровики, лисички з козлятником, козарики з тертим хроном та яблуками, красноголовці з журавлиною.
А ще – різна городина, соління і трави.
Окремо стояли привезені Тугорканом наїдки половецькі: махан – кінське м’ясо з великими круглими шматками кінського сала, витримане кілька місяців під сідлом вершника, смажені баранячі реберця, межені сім днів у кедровій олії та яблучному оцті, сири з кобилячого та овечого молока. На спеціальному високому триногу, що стояв трохи ліворуч, були підвішені бурдюки з кумисом та шубатом.
З обох боків довгого столу містилося по дві великі діжки з червоною та чорною ікрою, якою заїдали пиво та сикеру.
Служники розносили напої і розливали їх у глиняні слоїки та срібні кубки. Вино з виноградників Царгорода та Сирії. Мед солодкий і творений. Квас, вистояний до п’яти місяців у холодному льосі. Пиво, збиране та роблене з ячменю, хмелю і солоду. Прозору сикеру, тягучий густий ол та березовицю п’янку. Настоянки калганівки, полинівки. Соснівку особливу, заброджену на молодих шишках і паростках, і ще, і ще, і ще…
– Багатий у тебе стіл, княже, – мовив, усміхаючись, хан Тугоркан, – умієш пригостити.
– Умію, і батько мій – Ізяслав умів, і дід – Ярослав умів, і прадід – Володимир теж умів. І всі решта, хоч би які ми були між собою, завжди могли показати себе вправними господарями на цих землях.
Князь Святополк підняв келих:
– Я хочу випити за здоров’я всіх присутніх, за мир і спокій на Русі, за молоду мою жону – Велику княгиню Київську Іліарту, за батька її – мудрого хана Тугоркана, – Святополк вклонився до знатного половця.
Владика Єфрем перехрестився і благословив усіх присутніх.
Звертаючись до половців, Київський князь перейшов на кипчацьку, демонструючи і своє вміння, і повагу до гостей.
– Ух, вправний ти який, княже, – Тугоркан аж підскочив, – мабуть, правду кажуть: «Щоби знати душу свого ворога, вивчи спочатку його мову».
– У нас тут немає ворогів, – спохмурнів Святополк, – хіба я щось не так сказав, тестю мій!
Очі Київського князя спалахнули двома блискавками. Запала тиша.
В цей час ворота до княжого двору прочинилися і головний розпорядник проголосив: «Князь чернігівський і переяславський Володимир,
