Тугоркана та його челядників, які йшли за молодими поруч із княгинею Гертрудою, мачухою Київського князя.
Окремою групкою серед натовпу виділялися черниці Андріївського монастиря зі своєю настоятелькою Янкою. Про що думала цієї миті старша донька князя Всеволода, яка так і не пізнала радощів сімейного життя, прирікши себе після смерті майбутнього чоловіка на довічне чернецтво? Що вона згадувала? Цього ніхто не міг повідати – на її аскетичному, вродливому обличчі панував спокій. Лише одинока сльозина котилася щокою.
Підійшовши до княжого двору, Святополк зупинився і звернувся до юрби:
– Дорогі кияни і люди, що прийшли до нас цього дня, я вдячний вам і наказую сьогодні, і завтра, і позавтра святкувати, лиха одне одному не робити, почуватися у мирі, і мир прийде до наших домівок, – князь відверто подивився на свого нового тестя Тугоркана.
– Слава! – пронеслося людом.
За обідом гості розмістилися згідно з чином. У центрі головного столу – князь Святополк та Іліарта, поруч з молодим його син Мстислав, який був на весіллі дружбою у батька, далі мачуха Гертруда і діти князя: Ярослав, Анна і зовсім малі – чотирирічна Збислава і ще менша Предслава. Дружби в Іліарти не було, і це місце посідав її батько Тугоркан, а далі ще двоє людей половецького хана – старшини його роду.
Святополк наполягав, щоби і Мара була за головним столом, але вона навідріз відмовилася і примостилася за одним із бокових столів поруч із Любомиром та княжими боярами. Окремий стіл було відведено для митрополита Єфрема та вищих ієрархів церкви: настоятеля Печерського монастиря Іоанна, Димитрового – Філофея, Свято-Софійського – Епіфанія, намісника Десятинної церкви Євстратія, намісника Іллінської, що на Подолі, церкви – Сави та інших.
Вже за весільним столом Тугоркан і собі запитав:
– То де ж, Святополку, шаман подівся?
– Звідки, шановний тестю, Великому Київському князю відати про якогось шамана, – Святополк підняв голову, і його очі спалахнули вогнем, – у нас тут інша віра. Є лихі люди. Пошукаємо. Розберемося.
– Ну, ну, не лютись. Я запитав, бо дочка непокоїться, – Тугоркан пригладив рідку клиноподібну борідку.
– Думаю, не варто сьогодні про сумне, – Святополк зробив досить довгу паузу. – Хотів тебе познайомити, шановний Тугоркане, з моєю мачухою – великою княгинею Гертрудою.
Тугоркан встав і вклонився немолодій жінці із суворими очима та тонкими, міцно стуленими вустами.
– А що то за жінка з понівеченим обличчям сидить неподалік від нас за боковим столом, і ти в її бік постійно поглядаєш? – запитав хан.
– Це моя мати. Її звати Мара, – відповів Святополк.
Тугоркан ще раз вклонився. Гертруда з погордою подивилася в бік Мари, але нічого не сказала, тільки блідим обличчям промайнула тінь.
– Багата ти людина, княже Святополку, – Тугоркан усміхнувся, – я от жодної матері не маю, а в тебе
