Починалося Хрещення Господнє. Сніг падав зі сизого темного неба безперестанку, ніби небесам набридло плакати дощем і вони зачерствіли. Русіше вундер[37]…
Відвідувачі Сінного намагалися не дивитися на мертве тіло. І всі, немов ляльки в театрі під чуйним керівництвом ляльковода, продовжували рухати кінцівками, роблячи такі звичні, вивірені, бездумні, ритмічні рухи…
Життя, загалом, тривало. Дуже швидко тривало.
Біля воріт чистильник чобіт, кавказець в строкатих, на протигазній ваті ерзац-валянках, заправлених в саморобні чуні з автокамерної гуми, заходився запопадливо ритмічно чистити блискучі чоботи «хазяїв світу» по черзі закордонною «ері», бо, позаяк його послугами наразі користувались лише німецькі офіцери, довоєнна вакса – «гуталін» давно вичерпалася…
Максим ковтнув слину, спостерігаючи, як дворняга хапає того «півника», що німецький пілот кинув в сніг до мертвого безпритульного. Він з жахом усвідомив, що залюбки б зараз опинився на її місці…
«Обжорний ряд» тоді був місцем особливих, непередаваних пахощів духмяного кандьору, гарячих наїдків в каструлях, закутаних у ватяні ковдри й особливо – пиріжків з горохом. Максим би зараз віддав останні гроші за ті пиріжки! Однак на всі ті казкові наїдки коштів в нього не було. Та й прогнилу редьку Максим купив на позичені гроші, котрі йому «з майбутньої платні» видав жалісливий дід Остап.
«Та бодай так!» – подумки вигукнув Максим, потім наважився і спересердя таки встромив зуби в чималий кусень тієї сирої редьки й відразу скривився. Та була такою кислою… А потім обережно став жувати. Шлунок, котрий навіть такого «щастя», як та редька, давно не отримував, активно почав виділяти сік і замурчав, немов кіт. В роті відразу почала з’явилась слина. Та куди там! Цілий слинний шторм і повінь водночас. Максим давився, але продовжував жувати й ковтати ту редьку.
«Бездомний, хочеш?» – запропонував трохи редьки котові. Але той враз зістрибнув з підвіконня і кудись подався. «Ну і даремно, – констатував Максим і пересмикнув плечима, – в принципі, їстівна штука. Ось би ще трохи меду до неї… Де я вже цей рецепт бачив…?». Поки Максим розмірковував, сонце майже сіло за обрієм і хлопець втупився в захід, все силуючись згадати. Потім таки згадав, і шлунок, наповнений редькою, боляче стиснувся в спазмі. То мамі якась знахарка прописала пити мед з перетертою редькою, коли вже лікарі були безсильні. І вона пила. Потай від батька, котрий не схвалював народні методи лікування. Однак сухоти, котрі з’явились в неї раптово, нізвідки, так і не вдалось вилікувати. Ні тоді, ні опісля…
Максим відчув, що шлунок з незвички ось-ось виштовхне назад ту редьку. Занадто давно він нічого не їв, а тут нахапався сирого коренеплоду з голоду. «Ні-ні… Стривай, небораче…» – він обережно сповз по стіні на підлогу і почав легенько погладжувати свій здутий живіт і вмовляти: – Так не можна… Бо помремо разом. І я, і ти. Чуєш?». Він довго сидів на холодній долівці кухні
«Російське диво» (з
