на цю роботу в Бангкоку? Ні, раніше, кілька тижнів тому, коли він призначив сам собі дедлайн: день народження Сестреняти. Біс його знає, чому він усе-таки зважився. Може, йому остогидло зациклення, коли день минає за днем, не залишаючи сліду в пам’яті, й далі в тому ж дусі. Він ненавидів висловлюватися, наче в стародавній комедії про Еппе, який зав’язав.[7] А просто брав і приймав рішення, раз і назавжди. Без жодних компромісів, без зволікань. «Я можу зав’язати хоч сьогодні». Скільки разів він чув це від хлопців із «Шрьодера», які прагнули переконати себе, що вони не пропащі п’яниці? Сам він, авжеж, пропащий, проте він єдиний із них дійсно може кинути, коли захоче. До дня народження ще дев’ять днів, але коли вже Еуне сказав, що відрядження може стати доброю нагодою, то Харрі вирішив почати одразу.
Застогнавши, він перевернувся на інший бік.
Цікаво, що зараз робить Сестреня, якщо насмілилася вийти з дому сьогодні ввечері? І чи подзвонила вона батькові, як обіцяла? І чи зможе він справді поговорити з нею, не обмежуючись самими «так» і «ні»?
Була вже четверта година ранку, і нехай у Норвегії лише дев’ята вечора, але Харрі вже другу добу на ногах, так що заснути, здається, не проблема. Але щойно він заплющував очі, як у пам’яті виринав маленький голий тайський хлопчик із фотографії у світлі автомобільних фар, і очі Харрі знову відкривалися. Мабуть, все-таки слід було купити блок пива. Коли він нарешті заснув, уже світало, і на Таксін-бридж знову гуркотів транспортний потік.
Розділ 9
Нхо ввійшов в Управління поліції через головний вхід і зупинився, побачивши, як високий білявий поліцейський намагається щось пояснити всміхненому охоронцеві.
– Доброго ранку, містере Холе, чим можу допомогти?
Харрі обернувся. Очі в нього були опухлі й червоні.
– Так, проведи мене повз цього упертюха.
Нхо кивнув охоронцеві, і той відступив, пропускаючи їх.
– Він стверджує, що не пам’ятає мене відучора, – обурювався Харрі, поки вони чекали на ліфт. – Хай йому грець, хіба він не мусить пам’ятати хоча б те, що було вчора?
– Не знаю. Ви впевнені, що вчора чергував саме він?
– Принаймні, хтось дуже схожий на нього.
Нхо знизав плечима.
– Може, для тебе всі тайці однакові?
Харрі вже зібрався відповісти, коли помітив на губах Нхо уїдливу посмішку.
– Саме так. А ти намагаєшся пояснити мені, що ми, білі, для вас теж усі однакові?
– Та ні. Ми бачимо різницю між Арнольдом Шварценеґґером і Памелою Андерсон.
Харрі широко усміхнувся. Йому подобався цей молодий поліцейський.
– Гаразд. Розумію. Один-нуль на твою користь, Нхо.
– Нхо.
– Нхо, так. Хіба я сказав не так?
Нхо усміхнувся і похитав головою.
У ліфті було повно людей і так задушливо, що протиснутися в нього було те саме, що в наплічник із несвіжим тренувальним
Мається на увазі монолог п’яниці Еппе з комедії норвезько-данського письменника Людвіґа Хольберга «Еппе з гори» (1720).
