Усе – по-чесному. – Розвів руки.
– Квітковий чи гречаний? – з недовірою поцікавилася «богиня».
Питання вимкнуло в голові світло. Підступно. Без попередження. Чи пробки перегоріли? Так наче ж автоматика…
– Не знаю… – Без світла в голові змогло народитися тільки це.
Дівчина задумалась. Надягнувши маску інтриганки. І що ж далі?
– Тоді – до побачення. – Красуня розвернулася й рішуче пішла.
Скарбничка, що так несподівано знайшлася, гупнула об кахляну підлогу й розлетілася на «запчастини». А всередині – порожньо…
«Найнялася чи що? – почав гнівитися професор. – Знущається тільки! Працювати не дає…»
Дверима гупнув з більшою силою. Хоча… у чому ж вони винні? Одвіркам перепало найбільше.
– Таку чаєм не заманиш, – розчаровано сказав Марченко, коли бовдур-казанова повернувся до столу. – Делікатеси тут треба вищого розряду.
– А розмова інтелектуальна вже й не цінується? – запитав Богдан для годиться, бо сам усе чудово розумів. Фраза відганяла минулим століттям. І – хронічним «ботанізмом». Найгіршим, що може трапитися із сучасним залицяльником.
Марченко похитав головою і сказав:
– Навіть з чаєм і медом на додачу. «Не той тепер Миргород…»
– «Трактор в полі дир-дир-дир»[15], – перекривив професор. Цього Ігор очікував найменше. А Лисиця з удаваним сумом додав: – Не наш сьогодні день.
– Усе ще попереду, – підморгнув донкор.
– Побачимо.
Богдан зціпив зуби і знову схилився над матеріалами. Узяв інформаційну довідку.
– Так… Ну, і хто ж там він у нас? – Почухав потилицю. – Ага. Кречет Костянтин Петрович. Двадцять вісім років. Розлучений. Власник студії тату «Rarity» й, за неофіційними даними, бару-пабу «Ричард». Жив сам. Батьки померли кілька років тому. Народився в Торезі Донецької області. Пізніше переїхали в Донецьк. Випускник сімдесятої гімназії. Гм… Навіть так? – Подивився на Ігоря. – А сестра дружини твоєї його не знає?
– Не думаю. Вона там працює недавно. Років з три.
– Ясно. Добре… Та-а-ак… Закінчив Донецький національний університет економіки й торгівлі імені Михайла Туган-Барановського за фахом «Холодильні машини й пристосування». Навчався в художній школі. Тоді ж захопився тату. За фахом так і не працював. Під час навчання в університеті вже став популярним татуювальником. Потім відкрив студію. Його роботи високо цінувалися й коштували дорого. Захоплювався рок-музикою. Відвідував концерти. Наркотики не вживав. Вів здоровий спосіб життя. Висновок експерта: «Смерть настала в результаті поранення в груди гострим предметом».
– Удар професійний, – сказав Марченко. – Прямо в серце. Без шансів.
– Ясно, – кивнув професор задумливим фейсом.
– Що «ясно»? – запитав з надією донкор. Усе ж таки вірив у факіра.
– Що удар професійний, – усміхнувся Богдан. –
«Не той тепер Миргород…» – рядок з поеми П. Тичини «Пісня трактористки»; «Трактор в полі дир-дир-дир» – рядок з пародії на вірші Тичини.
