ураженням кишечника, легень, печінки та інших органів.
Клінічні прояви. Заражаються телята віком від 10 діб до 2 місяців від хворих тварин і носіїв бактерій у будь-яку пору року (частіше в зимово-весняний період) аліментарним шляхом, часто – через інфіковане молоко й обрат.
Інкубаційний період триває 1–8 діб. Перебіг захворювання має гострий або хронічний характер. У хворих особин при гострому перебігу підвищується температура тіла (лихоманка), вони відмовляються від корму, більше лежать. На другу-третю добу з’являється пронос, кал рідкий, у ньому багато слизу, іноді кров. Спостерігають прискорення дихання, кон’юнктивіт. Якщо хвора тварина не лягла впродовж 3–5 діб, у неї розвивається хронічний перебіг, що характеризується появою кашлю, задишки, пневмонії, запаленням суглобів. Хворі гинуть упродовж 5 – 10 діб, деякі видужують і тривалий час відстають у розвитку. Такі тварини можуть заражати здорових.
Діагноз ставлять на підставі клініко-епізоотологічних даних, результатів бактеріологічного і серологічного дослідження крові й тканин полеглих тварин. Слід диференціювати сальмонельоз від диспепсії і колібактеріозу.
Лікування. Хворим дають всередину антибіотики (синтоміцин, левоміцетин, хлортетрациклін, тераміцин), сульфаніламідні (норсульфазол, етазол) і нітрофуранові (фуразолідон, фурагін) препарати. З урахуванням сумісності цих терапевтичних засобів ефективне їх поєднання.
Профілактика. Своєчасне спарювання, повноцінне годування тільних тварин, введення до раціону молодняку бактерійних препаратів і преміксів сприяють відвертанню розвитку цього захворювання. З метою профілактики сальмонельозу глибоко тільних корів, а потім і телят вакцинують. У тварин, які перехворіли, виробляється стійкий імунітет.
Етіологія. Хворобу викликає паличкоподібний мікроб, особливо стійкий до дії дезінфікуючих засобів. Так, при кип’ятінні він гине через 45–60 хв, 1 %-й розчин формальдегіду або 10 %-й розчин їдкого натру вбиває його тільки через 2 години. При попаданні збудника в ґрунт мікроб утворює спори, що зберігаються в ньому десятки років.
Тварини заражаються частіше на пасовищі або через корми, в які потрапили спори мікробу сибірки з ґрунту. Людина заражається при обробленні туш або розтині трупів тварин, хворих на сибірку.
Клінічні прояви. Швидкоплинна заразна хвороба усіх видів тварин, включаючи хутрових звірів і людину. Характеризується різким підвищенням температури тіла, утворенням щільних пухлин (карбункулів) на шкірі, в кишечнику, легенях і мигдалинах. Сибірка може протікати блискавично, гостро і хронічно. При блискавичному перебігу хвора велика рогата худоба збуджена, температура тіла підвищується до 41–42 °C, слизові оболонки очей стають синюшними. Тварина несподівано падає в судомах і гине. При гострому перебігу спостерігається підвищення температури тіла до 42 °C, тремтіння, синюшність слизових оболонок очей і крововилив, а також здуття руб ця (тимпанія).
