активність упродовж 2 років.
Джерело інфекції – хворі тварини, тварини, які знаходяться в інкубаційному періоді (2 – 21 день), а також особини, які перехворіли. Тварини, які перехворіли на ящур одного типу, можуть повторно захворіти у випадку зараження вірусом іншого типу. Вірус у зовнішнє середовище виділяється з вмістом і стінками афт, молоком, слиною, сечею, повітрям, що видихається, і фекаліями. Він передається при контакті хворих тварин зі здоровими, а також через усі предмети, забруднені вірусом.
Клінічні прояви. Вірусна хвороба парнокопитних тварин, що швидко поширюється і гостро протікає, характеризується короткочасною лихоманкою, утворенням пухирів (афт) та ерозій на слизовій оболонці рота, міжкопитної щілини, шкірі вимені і носового дзеркала. Хворіє також людина. Смертність серед молодняку складає 80 – 100 %, дорослих тварин при злоякісній формі – 40–90 %.
У хворих особин підвищується температура тіла, з’являється слинотеча і, нерідко, кульгавість. При огляді на слизовій оболонці ротової порожнини і язику з’являються пухирі (афти), заповнені прозорою або каламутною рідиною. Такі самі пухирі виявляють на шкірі міжкопитної щілини. Потім пухирі прориваються. У цьому випадку на їхньому місці видно червоні ділянки. Хворі видужують через 3–4 тижні, але за цей час вірус розноситься з різними предметами, а також через взуття та одяг в інші господарства. При хворобі і після неї можливі аборти, народження мертвих телят, іноді загибель. Діагноз ставлять на основі клінічних ознак.
Лікування. Лікування і профілактика повинні проводитися тільки за призначенням ветеринарного лікаря. Ротову порожнину промивають 2 %-м розчином оцтової кислоти, розчином марганцевокислого калію у співвідношенні 1:1000, застосовують антибіотики, серцеві засоби, внутрішньовенно – глюкозу, а при ураженні кінцівок ножні ванни з 5 %-м розчином формаліну.
Профілактика. Необхідно покращити умови утримання і годування тварин. При підозрі на захворювання слід негайно викликати ветлікаря і вжити усіх заходів, щоб запобігти поширенню вірусу: карантин, ізоляція ящурного осередку.
Інвазійні захворювання великої рогатої худоби
До групи інвазійних хвороб належать заразні хвороби, збудниками яких є тваринні організми (гельмінти, павукоподібні, комахи і найпростіші). Тварини заражаються цими хворобами аліментарним шляхом (пасивно паразити потрапляють до рота разом із кормом і водою), контактно (при контакті здорової тварини з хворою, а також через предмети догляду), внутрішньоутробно (плід заражається в матці в період вагітності самиці), за допомогою членистоногих кровососів (кліщів).
Інвазійні захворювання залежно від збудника поділяють гельмінтози, протозоози, арахнози й ентомози.
Гельмінтози – найчисленніша (60 %) група захворювань, яка поширена майже всюди. Це інвазійні захворювання, які викликають паразитичні черви, або глисти. Сюди відносяться трематодози, цестодози і нематодози.
Трематодози
