бери одну жердину, – звернувся до Гільгамеша Уршанабі, – занурюй її у воду та правуй. Тільки боронь боже, щоб води смерті не бризнули на тебе. Потім викинеш цю жердину і візьмеш іншу. Щоразу, щоб відштовхнутися, бери нову жердину.
Гільгамеш зробив так, як йому порадив Уршанабі. Він брав жердину за жердиною, кожною відштовхувався лише один раз і кидав її, пильнуючи, щоб не впали на нього краплі смерті. Він уже використав два рази по шістдесят жердин, а човен усе ще не проминув мертвих вод. Тоді Гільгамеш розв’язав пояса і зняв з себе одяг. Підняв його над головою, наче вітрило, і вітер допоміг йому.
Вони перепливли море, вдалині показався берег. На березі стояв Ут-напішті і дивувався: хто це до нього пливе. Впізнав керманича Уршанабі, але Гільгамеша він не знав.
– Хто ти? – спитав Гільгамеша Утнапішті, коли човен торкнувся берега. – В тебе запалі щоки, ти маєш вигляд стражденного блукальця.
– Я родом з Урука, – відповів Гільгамеш, – блукаю по світу, біль від смерті мого друга не дає мені спокою. За все життя я не мав друга кращого, ніж Енкіду. Разом з ним я вбив злого Хумбабу, разом з ним переміг небесного бика. Я Гільгамеш, який розігнав в ущелині левів. Багато разів я дивився смерті в вічі, і тільки смерть мого друга Енкіду нагадала мені, що і мене вона очікує. Я не хочу перетворитися на порох і тлінь. Порадь мені, великий Утнапішті, як здобутити безсмертя? Ти єдиний з людей дістав цей рідкісний дар від богів.
Ут-напішті похитав головою:
– Що ти намислив, Гільгамеше? Хіба навіки ми будуємо домівки? Хіба навіки ділимо майно між синами? Ніщо не вічне на світі, все змінюється, і дні кожної людини полічені. Яку я можу дати тобі пораду?
– З мене буде досить, якщо ти розкажеш мені, як здобув безсмертя, – сказав Гільгамеш.
– Не знаю, яка тобі з того користь, але, коли просиш, сідай і слухай. – І Ут-напішті почав розповідь про свою долю: – Я правив у місті Шуруппак, коли боги вирішили наслати на землю безмежні води і знищити людство потопом. Ейя, бог вод і мудрості, не залишив мене в біді. Він одвідав мене, розповів про жорстоке рішення богів і порадив: «Збудуй, Ут-напішті, великий корабель, нехай його висота та ширина будуть дорівнювати його довжині. Навантаж на нього все своє майно, степових тварин, віднеси туди насіння всіх сортів. Настане день, коли зранку піде дощ на стрючки, а ввечері – дощ на пшениці. Тоді зійди на корабель і засмоли його двері.
Я послухався мудрого бога і зі своїми людьми розпочав роботу. Сім палуб мав мій корабель, я спорядив його всім, що порадив бог Ейя. Нічого не пожалкував для будівництва. Корабель був величезний та міцний. Ми спустили його на воду. Увечері, коли пішов дощ на пшениці, я з родиною та ремісниками зійшов на корабель. Лише розвиднілося, як на обрії з’явилися грозові хмари, закрили собою сонце і небо, і на землю впала темрява, немов настала глибока ніч. По небу мчали боги погибелі разом з богом бурі і дощу. Потім бог потойбіччя підняв засуви, і на землю ринули незліченні води. Цілий день дув сильний південний вітер, піднімав хвилі і нападав на людей,
