за руки, дозволив стати на коліна і благословив нас:
– До цього часу Ут-напішті був тільки людиною, – сказав він. – Віднині він та його дружина будуть схожі на нас, богів. Нехай живуть на острові, біля гирла рік, і насолоджуються вічним життям.
– Якщо ти не чув, – сказав Ут-напішті Гільгамешеві, котрий уважно слухав його, – все це трапилося після Великого потопу, який змив з лиця землі людство. Хіба ти можеш сподіватися нині на ласку богів, щоб вони подарували тобі безсмертя?
– Тож я таки маю вмерти? – скрикнув Гільгамеш. – Допоможи мені якоюсь порадою!
– Ти прагнеш бути безсмертним? Тоді упродовж шести діб не склеплюй очей.
Гільгамеш охоче вислухав поради Ут-напішті. Йому здавалося, що здобути безсмертя за шість днів та шість ночей без сну – річ зовсім не важка. Та не встиг він зрушити з місця, як його здолала дрімота. Багатоденна втома далася взнаки, і він немов провалився в туман. Подивився Ут-напішті на сплячого Гільгамеша і сказав дружині:
– Поглянь на цього силача! Він заснув. Якщо його розбудити, він не повірить, що сон здолав його. Іди і кожного дня клади при його голові свіжий хліб. Нехай полічить, скільки днів він проспав.
Дружина Ут-напішті кожного дня випікала хліб, і, коли наблизився сьомий день, перша хлібина була суха, друга черства, третя – сира, четверта – білувата, п’ята – пліснява, шоста – свіжа, сьома – ще тепла. Ут-напішті торкнувся Гільгамеша, і той прокинувся зі словами:
– Саме тоді, коли мене почав долати сон, ти доторкнувся до мене і розбудив мене.
Посміхнувшись, Ут-напішті показав Гільгамешеві на хлібини.
– Порахуй їх, – сказав він, – скільки лежить перед тобою хлібин, стільки днів ти проспав.
Гільгамеш зажурився:
– Порадь, Ут-напішті, що мені робити? Я весь час думаю про смерть. Позбав мене цих думок.
Замислився Ут-напішті: що йому порадити? Дружина Ут-напішті зглянулася на Гільгамеша і вступилася за нього перед чоловіком:
– Тобі відомо, скільки страждань і знегод зазнав Гільгамеш, поки дістався до нас. Невже він має повернутися ні з чим?
Ут-напішті теж зглянувся на Гільгамеша і сказав:
– Жаль буде, коли ти підеш од нас розчарованим, отож слухай однієї поради. На дні океану чаїться рослина, зовні схожа на будяк, колюча, наче троянда. Хто її скуштує, той поверне собі молодість, і життя його буде безкінечне.
Почувши цю пораду, Гільгамеш разом з Уршанабі спустив човна на воду і відплив. Посеред океану він прив’язав до ніг важке каміння і стрибнув у безодню. Камені потягли Гільгамеша на морське дно, і там він побачив рослину, схожу на будяк. Гільгамеш зірвав цю рослину, не зважаючи на уколи її шипів. Потім відрізав прив’язане до ніг каміння і виплив на поверхню.
– Нарешті вона моя, – сказав він Уршанабі, – нарешті я володію рослиною, яка зветься «Старий стає молодим». Візьму її до міста Урук і віддам людям. Я
