чекаючи на відповідь, Равік подзвонив. Офіціант з’явився напрочуд швидко.
– Принесіть два коньяки, подвійні.
– Сюди?
– Так. А куди ж?
– Гаразд, пане.
Офіціант приніс дві чарки і пляшку «курвуазьє». Він боязко зиркнув у куток, де в присмерку біліло ліжко, й спитав:
– Ввімкнути світло?
– Не треба. Але пляшку залишіть.
Паршиві чужоземці.
Офіціант поставив тацю на стіл і, знов зиркнувши на ліжко, майже вибіг з кімнати.
Равік узяв пляшку й налив чарки.
– Пийте. Вам полегшає.
Він думав, що треба буде її вмовляти. Але вона, не вагаючись, випила.
– У валізах є щось важливе для вас?
– Нема.
– А таке, що ви хотіли б узяти? Щось потрібне вам? Може, поглянете?
– Ні. Там нічого нема. Я знаю.
– А в маленькій валізці теж нема?
– Може, й є. Я не знаю, що він там тримав.
Равік поклав валізку на стіл біля вікна й відчинив її. Кілька пляшок, трохи білизни, записники, коробка акварельних фарб, пензлі, книжка, а в боковій кишені брезентової течки – дві банкноти, загорнені в цигарковий папір. Він оглянув їх на світло.
– Ось сто доларів, – сказав він. – Візьміть. На них ви зможете прожити якийсь час. Валізку ми поставимо біля ваших. Вона могла бути й ваша.
– Дякую, – сказала жінка.
– Можливо, все це тепер здається вам гидким. Але його треба зробити. Ці гроші важливі для вас. Якийсь час протримаєтесь на них.
– Мені воно не здається гидким. Тільки сама б я не змогла цього зробити.
Равік налив чарки.
– Випийте ще.
Жінка поволі випила коньяк.
– Стало краще? – спитав він. Вона глянула на нього.
– Не краще й не гірше. Просто ніяк. – У присмерку її обриси розпливалися. Часом по її обличчю й по руках ковзало червоне світло реклами. – Я не можу ні про що думати, поки він тут, – додала вона.
Двоє санітарів відкинули укривало, присунули ноші до ліжка й поклали на них тіло. Вони працювали швидко й діловито. Равік став біля жінки на той випадок, часом би вона зомліла. Перше ніж санітари накрили тіло, він нахилився до нічного столика і взяв дерев’яну фігурку мадонни.
– Мені здається, що це ваша річ, – сказав він. – Візьмете?
– Ні.
Він простяг жінці фігурку. Вона не взяла її. Тоді він відчинив маленьку валізку й поклав фігурку туди.
Санітари накрили тіло й підняли коші. Двері виявилися надто вузькими, й коридор також. Вони спробували протиснутись, але не змогли. Ноші не влазили.
– Доведеться його зняти, – мовив старший із санітарів. – Ми не розвернемося з ним.
Він запитально глянув на Равіка.
– Ходімо, – сказав Равік жінці. – Почекаємо внизу.
Жінка похитала головою.
– Добре, – сказав він санітарам. – Робіть що треба. Вони взяли тіло за ноги та за плечі
