style="font-size:15px;"> – У шафі. В його костюмі.
Равік відчинив шафу. Вона була порожня.
– Ну? – глянув він на господаря. Той обернувся до коридорного.
– Де костюм? – засичав він.
– Я його виніс, – затинаючись, відповів той.
– Навіщо?
– Витрусити й почистити.
– Мабуть, небіжчикові цього вже не треба, – сказав Равік.
– Негайно принеси його сюди, проклятий злодюго! – гримнув господар.
Служник глянув на господаря, смішно кліпаючи очима, і вийшов. Відразу ж по тому він вернувся з костюмом. Равік потрусив піджак, потім штани. Там щось брязнуло. Він на мить завагався. Дивно було засовувати руку в кишеню штанів померлого. Наче костюм помер разом із ним. І дивно було так думати. Костюм це костюм.
Равік витяг ключика й відімкнув валізку. Зверху лежала брезентова течка.
– Тут? – спитав він у жінки. Вона кивнула головою.
Равік зразу знайшов рахунок. Він був оплачений. Равік показав його господареві.
– Ви порахували зайвий тиждень.
– Он як? – огризнувся господар. – А клопіт? А це свинство? А хвилювання? Це, по-вашому, ніщо, га? А що в мене знов заболіла печінка, це треба врахувати чи ні? Ви самі сказали, що пожильці розбіжаться. Мої збитки куди більші! А постіль? А дезинфекція номера? І запаскуджені простирала?
– Простирала ви записали я рахунок. А, крім того, ще двадцять п’ять франків за вчорашню вечерю, яку він начебто з’їв. Ви вчора щось їли? – спитав він у жінки.
– Ні. Але, може, краще просто заплатити? Я… мені хотілося б швидше все це скінчити.
Швидше скінчити, подумав Равік. Все це ми знаємо. А тоді – тиша й небіжчик. Приголомшливі удари мовчання. Краще вже так… хоч як гидко. Він узяв зі столу олівець і почав рахувати. Потім віддав рахунок господареві.
– Згодні?
Господар кинув оком на остаточну цифру.
– Ви що, думаєте, що я божевільний?
– Згодні? – ще раз спитав Разік.
– А взагалі, хто ви такий? Чого ви втручаєтесь?
– Я брат, – відповів Равік. – Це вас влаштовує?
– Докиньте десять відсотків за обслуговування й на податок. Інакше я не згоден.
– Добре. – Равік дорахував відсотки. – Ви повинні заплатити двісті дев’яносто два франки, – сказав він жінці.
Вона витягла з торбинки три банкноти по сто франків і дала їх господареві.
Той узяв гроші й рушив до дверей.
– Вісім франків решти, – мовив Равік.
– А портьє?
– Ми йому самі заплатимо. І чайові також.
Господар сердито відрахував вісім франків і поклав їх на стіл.
– Sales étrangers [1], – пробурмотів він і вийшов.
– Багато власників французьких готелів пишаються тим, що ненавидять чужоземців, з яких живуть.
Равік помітив коридорного, що й досі стояв біля дверей, видно, чекаючи на чайові.
– Нате…
Брудні іноземці (
