тепер стала відчутна присутність небіжчика. Дешевий готельний номер наповнився його владною мовчанкою, байдуже, що він був одягнений у червону піжаму з блискучого шовку. Він панував тут, як панував би навіть мертвий блазень, бо не ворушився. Все живе ворушиться, а те, що ворушиться, може бути дужим, витонченим або смішним, але не має відчуженої величності застиглого, здатного вже тільки розпадатися. Воно – сама довершеність, а людина буває довершена лише в смерті, і то на короткий час.
– Ви не були з ним одружені?
– Ні. Чому ви питаєте?
– Закон. Спадок. Поліція з’ясує, що тут ваше, а що його. Своє ви заберете. А його речі поліція затримає. Для родичів, якщо вони зголосяться. В нього є родичі?
– У Франції немає.
– Ви з ним жили? – Жінка не відповіла.
– Довго?
– Два роки.
Равік озирнувся по кімнаті.
– У вас немає валіз?
– Чому ж… були… там, під стіною. Ще вчора ввечері стояли.
– Ага… господар.
Равік відчинив двері. Прибиральниця з мітлою відскочила назад.
– Матусю, – мовив він, – як на свої роки ви надто цікаві. Покличте господаря.
Прибиральниця почала виправдуватися.
– Слушно, – перебив її Равік. – У ваші роки залишається сама цікавість. А все-таки покличте господаря.
Стара щось пробурмотіла й пішла, виставивши перед собою мітлу.
– Мені дуже прикро, – мовив Равік, – проте іншої ради немає. Вам може здатися, що я нетактовний, та краще владнати все відразу. Так простіше, навіть якщо ви тепер цього не розумієте.
– Я розумію, – відповіла жінка. Равік глянув на неї.
– Розумієте?
– Так.
Зайшов господар з папірцем у руці. Він не постукав у двері.
– Де валізи? – спитав Равік.
– Найперше рахунок. Ось. Спершу оплатіть його.
– Спершу валізи. Поки що ніхто не відмовляється платити. Номер іще не звільнений. І стукайте в двері, коли знов будете заходити. Давайте рахунок і накажіть принести валізи.
Господар люто витріщився на нього.
– Ви отримаєте свої гроші, – сказав Равік.
Господар вийшов, хряснувши дверима.
– У валізах є гроші? – спитав Равік у жінки.
– Я… ні, мабуть, немає.
– Ви знаєте, де вони? В костюмі? Чи їх не було зовсім?!
– Він тримав гроші в гамані.
– А де гаман?
– Під… – Жінка затнулася. – Він звичайно ховав його під подушку.
Равік підвівся. Він обережно підняв подушку разом із головою мерця, витяг з-під неї чорний шкіряний гаман і подав його жінці.
– Візьміть гроші і все, що для вас важливе. Швидко. На сентименти немає часу. Вам треба жити. А гроші на це й призначені. Навіщо їм пліснявіти в поліції?
Хвилину він дивився у вікно. На вулиці водій вантажної машини лаяв візника фургона з городиною,
