знаєте цю жінку? – спитала Кет, що стежила за Равіком.
– Ні.
VIII
– Бачите, Вебере? – спитав Равік. – Ось… і ось… і ось тут…
Вебер схилився над операційним столом.
– Так…
– Маленькі вузлики, ось… і ось. Це не прості потовщення і не зрощення…
– Ні…
Равік випростався.
– Рак, – сказав він. – Безперечний, виразний рак. Давно в мене не було такого збіса складного випадку. Дзеркало нічого не показує, під час обмацування в ділянці тазу виявлено тільки невеличке пом’якшення з одного боку, ледь відчутну припухлість, може, кісту або міому, нічого загрозливого, проте знизу добратися не можна. Довелося різати, і раптом ми знаходимо рак.
Вебер подивився на нього.
– Що ви будете робити?
– Можна взяти заморожений зріз і дослідити тканину під мікроскопом. Буассон ще в лабораторії?
– Напевне.
Вебер попросив сестру подзвонити в лабораторію. Вона швидко вийшла, нечутно ступаючи гумовими підошвами.
– Треба оперувати далі, зробити гістероектомію, – мовив Равік. – Робити ще щось нема глузду. Найгірше те, що вона нічого не знає. Який пульс? – спитав він у сестри, що дазала наркоз.
– Рівний. Дев’яносто.
– Кров’яний тиск?
– Сто двадцять.
– Добре.
Равік подивився на Кет Гегстрем. Вона лежала на операційному столі в положенні Тренделенбурга.
– Треба було б її попередити. Отримати згоду. Не можна ж так просто пошматувати людину… Чи можна?
– За законом можна. А взагалі… ми однаково вже почали.
– Мусили. Звичайним способом нічого не можна було зробити. Але це вже інша операція. Викинути матку не те саме, що зробити аборт.
– Мені здається, вона вам довіряє, Равіку.
– Не знаю. Мабуть. Але чи вона погодилася б… – Він поправив ліктем гумовий фартух, пов’язаний поверх білого халата. – А все-таки… Поки що спробую заглянути далі. Ще встигнемо вирішити, чи робити гістероектомію. Скальпель, Ежені.
Він продовжив розріз до пупка, дрібніші судини затиснув, більші перехопив подвійними вузлами, взяв другого скальпеля й розрізав жовтувату фасцію. Потім відділив м’язи тупим боком ножа, підняв очеревину, розрізав її і затиснув краї.
– Розширювач!
Молодша сестра вже тримала його напоготові. Вона спустила ланцюжок з тягарцем і причепила до нього пластинку.
– Серветки!
– Є серветки.
Равік обіклав вологими теплими серветками розтин і обережно ввів щипці. Тоді підвів очі.
– Гляньте сюди, Вебере… і сюди. Ось широка зв’язка. Ущільнена, тверда маса. Неможливо взяти щипцями. Надто далеко зайшла хвороба.
Вебер уважно оглянув те місце, на яке показував Равік.
– А тут ось бачите,
