Савочкін підривається, куди й хміль дівся – і починає гатить у двері. Сторож одкрив, глянув… – Малий знов робить павзу, – і скопитився тут же нахуй, без сознанки! А Савочкін через нього переступив і – додому! Голий, через весь город! Кар-раул!
Пашок чув цю історію з Маловим приятелем Савочкіним. Малий сам – ходяча історія. Восени, обкурившись макухи, Малий йшов додому і загрібав ногою листя, так і дійшов, а за ним слід – від Красної до Вагонки, кілометрів п’ять. А то в якогось неформала зідрав з куртки шпильку і ввіткнув в голову, дуже вже він Малому не сподобався. Пояснює свій гнів Малий неконкретно, зате лаконічно: «Гиддота туберкульозна!» І все тут.
– Загризи, загризи, Пашок. Чемергес ще той, петлюрівський. У Вальки брали, з четвертого «бе», – Шестопал дбайливо подає надгризену булочку і знов збирається хлюпнути в гранчак.
«Пумч-пемч», – по шляпки вгачує в розімлілу порожнечу цвяшки двох акордів Бен і відкладає гітару.
– Я прошу вибачення у сім’ї і з її дозволу наллю собі без черги, як музиканту, – витіювато закручує він. – Можна, сім’я?
– Та шо ти, Бен, понтуєсся. Пий, який базар – тільки ж людям підріж, – незлобиво каже Шестик.
– Сім’я… – наче на просвіт, крутить це слово Бен, сам ще як слід не призвичаївшись до нього, і виправдовується. – А шо, я по лагєрній привичці, хаваєм же разом, значить – сім’я. От у нас на общєм режимі, на Полтаві…
– Та давай, пий – стакан не задержуй! – вже нетерпляче, але весело озивається «сім’я». – Ти ж знаєш, за шо Гагаріна убили?
– За те, шо посуду задержував…
– Нє, Гагарін долітався, а Пушкін – дотриндівся… нгек-кге-ге…
– Кхга-га-га-га.
– Бить добру, сім’я, – стакан зблискує в Бена під акуратним вусом. – Дай Бог, не послідня. Ифш-шшш…
«Сім’я», «тайга» – Пашок скошує очі на Бена, – невже він не відчуває фальшу цієї псевдозеківської романтики, солодкавої до нудоти, як намальовані різнобарвними кульковими ручками на хустках-«марочках» троянди в колючому дроті? «Питал міня мусар, с-сука пазорная, – підгигикують Пашок з Єгором, чуючи магнітофонні схлипи якоїсь шансонної марухи. – А я атвічала, гор-р-рда і смєєла-а…» Порнографія. «Тайга» й «сім’я» виглядають чимось подібним. Втім, Бену так не здається.
Перед випадковими співпляшниками Бен, підпивши, може раптом задрати футболку і гордо виставити на показ розцяцьковану синіми візерунками, в трояндах і в мечах, спину:
– Слиш, дружище! Ти ще не знаєш, з ким ти, чувак, зв’язався!
Хоча, якщо відкинути всі ці понти, Бен справді міг би відповідати своїм «ходкам» – він таки сидів два рази, хоч і не довго, – своїм запалим щокам, чорним від триденної щетини, гарячим очам і акуратному, з ямочкою, підборіддю. Бен дійсно буває нестримно-зухвалим, аж темно-каре око закошується йому в сторону.
– Так, а шо там вчора в «Біді» случилось – може, я всього не помню? Всі тільки
