короткими палицями, з’єднаними на манір ціпа, Ларочкін так ходив, а в бійці хапати супротивника обіруч за барки і бити головою в обличчя. Сьозя таким ударом вищербив Васьці-музиканту два передніх зуба.
Пашок не любив Скорика і заздрив його «ЮсТопу» – джинсовому костюму. Хто його ще в дворі не любив, так це Женя Островський. Може, це їх обох і зблизило. А ще те, що Жені двір теж став затісним, раніше навіть, ніж Пашкові.
11
Женічка – саме Пашок придумав так називати буйном’ясого Островського. Об шістнадцяти роках Женічка, підпоясавшись, міг заправити в пряжку тільки кінчик ременя, носив шапку бразильських кучерів і вже знав толк в коцаних, тобто краплених карточних колодах і «вольтах». «Вольти» – це шахрайські прийоми, завдяки котрим супернику йде карта абияка, а вмілому тасувальнику – суцільні козирі. Чистий рамс, як примовляв Женічка. Пашок навіть мозолі на пальцях натер, опановуючи ці тонкощі до автоматизму.
На думку Пашка, Женя був досить небезпечним типом. Небезпечним і підступним. Пашок добре пам’ятав, як Женя умовив Ганса зіграти під копійку. Дріб’язковий програш обернувся для Ганса цілою проблемою, бо Женя зажадав повернення не просто копійки, а саме монети 1961-го року випуску, їх, як виявилось, в обігу практично не зустрічалось, Женя ж грозився «ввімкнути лічильник» і довести борг до астрономічної суми. Як би там не було, Пашок і Островський, що в’яло вчився на зварювальника в училищі заводу «Іскра», прийнявши до компанії Ваську-музиканта, вчергове виключеного з музичного училища, разом дорослішали навмання, тиняючись дорослим світом. «Сугроб» в цьому світі було не обійти.
«Сугроб» – він же «Сніжинка», кафе поряд з драм-театром та готелем «Театральний», в ті часи був пристанищем картярської еліти. Крім убитого за сто рублів Киселя (Пашок йшов за повісткою до військкомату й бачив Уральську вулицю, засипану похоронними квітами) знав він професіоналів не густо. Ну ще старшого брата Олега Букіна, Кабуру з 6-го дому, котрий пристойно погравав і на районі і, як запевняли, в місті. Але навіть з урахуванням кілограмового золотого ланцюга на шиї, про професійний рівень хитроокого Кабури Пашку важко судити. Хом’як каже, що в цепуру основний внесок зробили малолітки, особливо Саня Горобець, програвши Кабурі більше тисячі рублів. Сам Хом’як, звісно, умудрився програти всього червонець.
Останній приїзд у «Сніжинку», як завжди, був пов’язаний з таємничими Женічкиними справами. Сонце хилилось на захід і підрум’янювало колони театру імені Щорса й передвечірні каштани, на відкритій терасі під мозаїчним панно з танцюристками у віночках сиділи люди, одягнені вже по-весняному. Мирно сиділи. Буденно. Прихований світ, однак, ворушився, вовтузився, розпукуючи перед зором посвячених таємничими символами й кодами.
«Рускій», – сторожко кивнув Женя в бік зверхнього красеня, що пройшов мимо, ковзнувши по них оксамитовим оком. Пашок чув про Руского.
«Вони
