батько працює начальником цеху, та ще й будівельного, і вміє домовлятися з людьми.
Не всім же батькам бути таким, як Павлів. З ким і про що він може домовлятися? З Шамрилом, сусідом по сходовому майданчику? «Нда-а, – з недавніх пір батьківське око гнівно полихає в бік шамрилівських дверей. – Голода, каже, не було в 33-м… Він не пам’ятає, каже. А сам на два роки старший від мене…» Іван Васильович – не старий Дробот. Тому він і не начальник. Ну й плюс хвороба.
– Ну так шо, братва, нада ж шо-то думать, – повторює Бацик. – Під лежачий камінь водка не тече.
– Да, треба до гриля підтягуватися, – тріпнувши чубом, погоджується Шестопал. – Скоро вже й бізнесюки з базару припхнуть. Подоля, Картузик – дивись, хтось на бабки й розкрутиться.
– Подоля в мене на піздюліну розкрутиться, аж на бігом! Так, сука, підставив, – додає, встаючи з колоди Пітома. Він недавно зустрів на Великім Базарі Подолю, і в кафе, де сіли випити, програв неправдоподібну велику суму базарним блатним, Подоліним знайомим в карти. Подоля, розсудливо зникнувши з кафе, відкараскується тепер від цієї історії, а Пітомі передають з базару нагадування про борг, чимдальш загрозливіші. Їм Пітомин колишній токмачанський авторитет до фені.
– Подоля своє знайде. А тих шпильових, якшо по-харошому не поймуть, бля буду, візьму гранату і підірву. З собой вмєстє, – обурюється Пітома. – Обіграли вони мене – на коцаній колоді, п’яного, та й ще й втройом. Чєрті бєспрєдєльниє!
– Ну ладно, ладно, ігруля! Розійшовся. Нічого було сідать, якшо руки під болт заточені, – підколює Пітому Малий. – Ти ж знаєш: «У картішек нєт братішек», – Нюхом молодого сіроманця Малий, звісно, відчуває Пітомине прив’ядання і не оминає нагоди куснути марніючого здорованя. Однак, рівно настільки, щоб справа не дійшла до бійки – Малий, хоч і вважається «кришетьочним», хитрий і на прямий конфлікт з Пітомою ще не наважується.
«Сука Малий», – думає Пашок, дослухаючись, як вони перегиркуються з Пітомою. Міг би й промовчать, уважить патріарха – «дядя Вітя», – так Пашок жартома називає Пітому. Пітома розгублено старіє і крізь тріщини в моноліті його авторитету настирливою травою пробивається панібратство слабших, але молодших. Малого самого очікує те ж саме. Тим більше те пер, коли вслід за Хмирем Малий почав колотися. Відмітившись на ДД, менший Хмирь обов’язково завертає до грилика випити на халяву, догнатись. Причому п’є Малий стаканами, презирливо вивертаючи губи, якщо налито не по вінця: «А шо ти налив? Дроботи по стіки не п’ють». Дробот – це їхнє з Хмирем прізвище.
Стриму Малий ні в чому не знає і, дивлячись на його розмах, Женя Жміль, котрий якось коловся навіть із знаменитим дніпропетровським Матросом і його братвою, похитав лисіючою головою:
– Його так скоро не стане.
Правда, ще минулої осені не стало самого Жмеля. Вмер від передозу, передозування наркотика, наостанок прохрипівши лікарям, що метушилися довкола нього з крапельницею:
