володарями Північного Причорномор’я.
В IV ст. до н.е. скіфи вступили в боротьбу за Малу Скіфію (Добруджу, Нижнє Подунав’я) з фракійцями Одриського царства. Але і фракійці, і скіфи зазнали поразки у війні з македонянами. В 339 р. до н.е. володар Скіфії Атей загинув у битві з армією царя Македонії Філіппа ІІ (359–336 рр. до н.е.), батька Олександра Македонського (род. в 356 р. до н. е., роки правління-336–323 рр. до н.е.).
В кінці ІІІ ст. до н.е. панівною силою в Північному Причорномор’ї стали кочові скотарські племена іраномовних сарматів (серед них – роксолани, язиги, сіраки, аорси та ін.). Вони прийшли зі Сходу, з євразійських степів. Головною ударною силою сарматського війська були загони важкоозброєних вершників-катафрактаріїв. Скоріше за все, предками сарматів були савромати. Стародавні греки вважали савроматів нащадками скіфів і легендарного жіночого племені амазонок. У сарматському суспільстві велику роль відігравали жінки. Іранці-сармати підкорили племена Степу й Лісостепу Північного Причорномор’я та просунулися до Подунав’я.
Під час панування скіфів (VII – HI ст. до н.е.) в лісостепових районах Східної Європи, від середнього Дністра до середнього Дону, жили осілі землеробсько-скотарські племена. Вони знали орне землеробство і вирощували пшеницю, просо та інші культури, а також деякі городні рослини. Вони сіяли хліб не тільки для себе, але й для продажу грецьким містам-колоніям Північного Причорномор’я. Значне місце в їхньому господарстві займало також скотарство. Ці племена мали великі поселення. В лісостеповій смузі ці поселення часто були укріплені земляними валами і ровами. Такі укріплені поселення називаються городищами. Висота валів досягала іноді 9 метрів, а довжина – до десятків кілометрів. Так, довжина валів на Бєльському городищі (стародавньому Гелоні?) на території сучасної Полтавської області – близько 30 кілометрів. Всередині городищ, крім місць, де жили люди, були також великі майдани для переховування худоби на випадок нападу і облоги. Більшість таких городищ на території України знаходилась там, де степ прилягає до лісостепу, в межах сучасних Вінницької, Кіровоградської, Київської, Полтавської та Харківської областей. Вони були збудовані для захисту лісостепових районів від нападів кочових скіфських племен. В глибині Лісостепу, недосяжній для нападів степових кочівників, поселення були здебільшого неукріплені.
На багатьох городищах і в поселеннях під час археологічних розкопок були знайдені рештки наземних жител і землянок, а також предмети домашнього ремесла – гончарного, ковальського, ливарного та ін., які задовольняли місцеві потреби. Наприклад, рештки залізоробних майстерень у вигляді скупчень шлаків і виробів із заліза виявлені на Бєльському та Шарпівському городищах (на Кіровоградщині).
Племена, що населяли степові райони Північного Причорномор’я, займалися скотарством і вели кочовий спосіб життя, переходячи з місця на місце в пошуках підніжного корму для своїх отар, які складалися з коней, великої рогатої
