«Одіссея». XI, 12–19).
Для Гомера країна «людей кіммерійських» розташовувалася десь на краю світу, недалеко від загадкового острова Ея та Колхіди (сучасної Західної Грузії), поблизу входу до царства мертвих – Аїду. Можливо, про кіммерійців йдеться і в «Іліаді», коли Гомер розповідає про «дивних доїтелів кобилиць – млекоїдів», які жили на північ від Трої (Гомер. «Іліада». ХІІІ, 5).
Найдокладніше про кіммерійців розповів «батько історії» Геродот. «…Країна, що заселена зараз скіфами, як кажуть, з прадавна належала кіммерійцям», – писав давньогрецький історик в V ст. до н.е. (Геродот. Історія. IV, 2).
Цікава інформація про військові походи кіммерійців (гіміррі) в Передню Азію міститься в повідомленнях ассирійських вивідників і дипломатів, вавилонській хроніці (літопису), що датуються VIII – початком VII ст. до н.е. В Біблійних книгах давньоєврейських пророків також збереглися спогади про походи кіммерійців (народ Гомер) та скіфів (народ Ашкеназ).
Срібний келих з Гайманової могили. IV ст. до н. е.
Наприкінці VIII ст. до н.е. в Передній Азії загострилося суперництво між двома великими державами Стародавнього Сходу – Ассирією (з центром на Півночі Месопотамії) та Урарту (з центром біля озера Ван на Вірменському нагір’ї та в Закавказзі). Супротивники пильно стежили один за одним. Приблизно між 722 і 715 роками до н. е. ассирійські вивідники повідомили з Урарту, що військо царя цієї країни Руси І (735–714 рр. до н.е.)[3] зазнало великих втрат у війні з кіммерійцями. Скориставшись урартсько-кіммерійською війною, в 714 р. до н. е. ассирійський цар Саргон ІІ (722–705 рр. до н.е.) на чолі величезної армії виступив у похід проти Урарту. Ассирійці завдали рішучого удару по своєму давньому супернику, але зіткнулися з новим ворогом – кінниками-кіммерійцями.
У 679–678 рр. до н.е. кіммерійці на чолі з вождем Теушпою напали на Ассирію, яка володіла тоді майже всім Близьким Сходом, однак були розбиті військами наймогутнішого з ассирійських царів Асархаддона (681/680-669/668 рр. до н.е.)[4]. У 676–674 рр. до н.е. вони завдали нищівного удару по Фригійському царству в центрі півострова Мала Азія (Анатолія). Близько 660 р. до н.е. кіммерійські загони з’явилися біля кордонів Лідійського царства на заході Малої Азії. У битві з ними загинув цар Гігес. Кіммерійці ще деякий час воювали в Анатолії. В другій половині VII ст. до н.е. вони зникли з історичної арени.
Більшість вчених вважає, що кіммерійці з ІХ ст. до н.е. були мешканцями степів Північного Причорномор’я, Східного Криму, Таманського півострова. Деякі дослідники розглядають Північний Кавказ як батьківщину «нащадків богині-матері Кіммеріс» – кіммерійців. Мовознавці та історики вважають їх або іранцями, або родичами фракійців.
Кіммерійські поховання – головне археологічне джерело для вивчення культури цього таємничого народу, оскільки поселень і міст після нього не залишилося. Основу його господарчої діяльності становило скотарство.
Кіммерійці ховали померлих в прямокутних або овальних ямах, перекритих курганним насипом.
В дужках біля імен царів та князів наведені роки правляння.
Якщо в спеціальній літературі існують розбіжності в датування подій, через косу риску подаються варіанти датування.
