Марію Тимофіївну, викладачку російської мови, яка на своїх уроках часто казала: «Хотіш – нє хотіш, а нада». Вука кричала, що які всі молоді вчительки ненадійні, стрижені чи не стрижені, все одно, тому що танцюють твіст, халі-галі і кричать «йе-йе!». Ні, нехай, гаразд, нехай уже танцюють, безсоромні, але навіщо кричати закордонне, чуже, не властиве комсомолкам «йе-йе!»?! Адже на «їх» вся школа дивиться і з «їх» бере приклад. По закінченні наради Вука Марія Тимофіївна гордо, як гігантський криголам «Ленін», висунулася з дверей – на її тісно обтягнутому кримпленом бюсті можна було носити два стоси зошитів для контрольних робіт – гаркнула мимохіть на Владку і понесла додому сумку, з якої, сяк-так загорнуті в газету «Правда» з орденами Леніна, стирчали жовті курячі пазуристі ноги. І Владка, щоб насмішити і втішити вчительку Ніночку, сказала, що курка спочатку була жива, але сиділа-сиділа, слухала-слухала всю цю нісенітницю – і померла від сорому під час педради.
До директора школи почали бігати батьки дівчат з іншого району міста, роздувався – як це буває зазвичай – скандал. Бо учениці інших шкіл жили не за китайською стіною і теж хотіли виглядати неперевершено й стильно. Непопулярні у прекрасної половини людства чоловічі майстриперукарі умлівали, коли до них після уроків увалювався натовп дівчат, дівчаток-підлітків, а то й зовсім маленьких, з вимогами негайно позбавити їх пишних шевелюр, довгих кіс і густих кінських хвостів. Із задоволенням, як солдати на Червоній площі кидали штандарти і прапори ворожої переможеної країни, дівчата жбурляли в кут перукарні атласні стрічки, капронові бантики, гребінці, шпильки і невидимки. (Заколок на той час іще не було.) І всю цю революційну кашу заварила, звісно, одна Владка.
Коли її виставили на середину зали за порушення дисципліни, як знову ж таки на той час було заведено на шкільній лінійці ганьби, вона стояла така гарненька й мила, що наступного дня підстриглися вже всі вчительки початкових класів, дві лаборантки і навіть тітка Дарина, літня буфетниця. А потім за Владку вступилися і підтримали її хлопчаки. І невдовзі, не протягом одного місяця, як було з дівочими стрижками, а одного ранку всі хлопчики – однокласники Владки, їхні друзі та знайомі з інших класів – прийшли з поголеними під нуль головами. Тоді завуч Вука забила в рейку, і були зібрані термінові загальношкільні батьківські збори за участю якихось чужих дядьків у краватках і непохитних тітоньок з неохайними облізлими «дульками» на маківках, в чесних, незаплямованих чужою ідеологією, бувалих незламних плечистих піджаках. Шкільне начальство визнавало і карталось, що так, недогледіли – надзвичайна подія. З ідеологічним підтекстом, – глузливо додавали гості. Всі стрижені й голені отримали вдома по обголених довбешках, а особливо злісним намилили їхні беззахисні, що відкрилися після стрижки всім вітрам, голі шиї. І ще впродовж кількох місяців батьки пильно стежили за своїми нащадками, щоб тим не спало на думку що-небудь
