набір. Наступні п’ять хвилин – нічого, крім постійного повторення сигналу «зайнято», зловісного й щирого. Нарешті дзвінок, і перед тим, як почути відповідь, я відчуваю дуже рідкісне явище – приплив адреналіну.
– «Дорсія», – відповідає хтось невизначеної статі, вимушений андрогін на фоні голосного гамору. – Будь ласка, зачекайте.
Звуки трохи тихіші за переповнений футбольний стадіон, і я збираю всі крихти мужності, аби лишитись на лінії й не повісити слухавку. Чекаю вже п’ять хвилин, долоня пітніє й болить, бо міцно стискає бездротовий телефон. Якась частинка мене розуміє, що всі зусилля марні, інша – сподівається на успіх, ще інша – біситься, що я не замовив столик заздалегідь чи не попросив про це Джин.
Голос повертається й гостро каже:
– «Дорсія».
Я відкашлююсь.
– Так, я знаю, що вже трохи пізно, але чи можу я зарезервувати столик на двох на восьму тридцять чи, можливо, дев’яту? – говорячи, я міцно заплющую очі.
Пауза, заповнена оглушливим, пульсуючим гамором натовпу. У мені починає жевріти справжня надія, і я розплющую очі, розуміючи, що метрдотель, бережи його Боже, певно, шукає відміну в книзі замовлень… Але він починає гиготіти, спочатку тихо, тоді сміх стає все голоснішим й вищим, і це крещендо раптово обривається, коли він з гуркотом вішає слухавку.
Я почуваюсь спорожнілим, ошелешеним, наче в лихоманці, й продумую наступний крок під акомпанемент різких гудків. Опановую себе, рахую до шести, знову розгортаю «Заґат» і зосереджуюсь на тому, щоб перемогти цю майже непоборну паніку й замовити столик на восьму тридцять, якщо і не в такому модному місці, як «Дорсія», то принаймні в закладі наступного класу. Зрештою, я замовляю столик на двох у «Баркадії» на дев’яту – лише завдяки тому, що хтось відмовився від замовлення. Хоча Патрісія, певно, буде розчарована, їй справді може сподобатися «Баркадія» – велика відстань між столиками, тьмяне світло, м’яке й улесливе, нова південно-західна кухня. А якщо і не сподобається, то що ця сучка зробить – позиватиметься до мене?
Сьогодні після офісу я добряче потренувався, але напруження повернулось, тож я роблю дев’яносто скручувань, сто п’ятдесят вижимань і двадцять хвилин бігаю на місці, слухаючи новий диск Г’юї Льюїса. Приймаю гарячий душ, користуюсь новим скрабом для обличчя фірми «Кесвел-Мессі», гелем для душу від «Ґрюн», зволожуючим лосьйоном для тіла «Лубридерм» та кремом для обличчя «Ньютроджена». Не можу обрати, що вдягнути. Один варіант – крепово-шерстяний костюм від «Білл Робінсон», який я купив у «Сакс», з жакардовою сорочкою від «Шаріварі» та краваткою від «Армані». Другий – спортивний піджак із шерсті та кашеміру в синю клітинку, бавовняна сорочка і шерстяні штани зі складкою від «Александр Джуліан» та шовкова краватка в горошок від «Білл Бласс».
«Джуліан» може бути трохи затеплим для травня, але якщо Патрісія вдягне саме те вбрання від «Карл Лагерфельд», як мені здається, тоді, може, я вдягну «Джуліана», бо цей комплект пасуватиме її костюму. Взуття – лофери з крокодилячої шкіри від «А. Тестоні».
Пляшка
