теж швидко бігаю, – холодно цідить Річі. – Я зловлю його.
Генрі повертається спочатку до Джонсі, потім до Бобра. Обидва стоять упевнено, з рішучим виглядом. Бобер навіть робить щось більше. Він швидко нахиляється, піднімає два камені – розміром з яйце, тільки з нерівними краями – і починає ними постукувати. Звужені очі Бобра бігають між Річі Ґренадо і найбільшим із хлопців. Зубочистка у нього в роті агресивно смикається вгору-вниз.
– Коли вони підуть, бери Ґренадо, – говорить Генрі. – Решта двоє до Піта навіть і близько не підберуться. – Він кидає погляд на Піта, той блідий, але не переляканий – очі горять, і він мало не пританцьовує нетерпляче, готовий зірватися з місця. – Розкажеш мамі. Розкажеш, де ми, щоб вона прислала сюди поліцію. І не забудь ім’я цього мудили. – Обвинувачувальним жестом окружного прокурора він показує пальцем на Ґренадо, на обличчі якого знову проступає невпевненість. Ні, щось більше, ніж невпевненість. Він боїться.
– Річі Ґренадо, – говорить Піт і починає пританцьовувати по-справжньому. – Не забуду.
– Давай, підходь, лупа підзалупна, – випалює Бобер. Потрібно віддати йому належне, він завжди вмів припечатати. – Я тобі знову ніс зламаю. Яким треба бути сцикуном, щоб піти з футбольної команди через зламаний ніс?
Ґренадо не відповідає – можливо, просто не знає, кому з них відповідати, – і відбувається щось дивне: інший хлопець у форменій куртці, Данкен, теж починає невпевнено бігати очима. Червоногарячий рум’янець проступає в нього на щоках і розповзається на лоб. Він облизує губи й невпевнено дивиться на Річі. Тільки одоробло тепер, схоже, готовий лізти в бійку, і Генрі навіть майже сподівається, що вони почнуть битись. І якщо почнуть, Генрі, Джонсі та Бобер дадуть їм жару, ще й якого жару. Через цей жахливий плач, цей бісів плач, який застрягає у тебе в голові і звучить-звучить-звучить.
– Гей, Річі, може, нам варто… – починає Данкен.
– Убити їх, – гримить одоробло. – Розхерячити на хер.
Цей робить крок уперед, і якоїсь миті здається, що зараз усе розвалиться. Генрі знає: якщо одороблу дозволити зробити хоча б іще один крок, він опиниться поза впливом Річі Ґренадо, як старий злий пітбуль, який зривається з повідка і мчить на жертву, снаряд із плоті.
Але Річі не дає йому зробити цей наступний крок, крок, який обернеться для них неприємностями з поліцією. Він хапає одоробло за передпліччя, товще, ніж біцепс Генрі, і вкрите жорсткими рудуватими волосками.
– Ні, Скотті, – каже він. – Чекай хвилинку.
– Так, чекай, – повторює Данкен, і в його голосі вже чути майже панічні нотки. Він кидає на Генрі погляд, який Генрі навіть у свої чотирнадцять років сприймає як дивний. Це докір. Наче це Генрі з друзями робить щось негоже.
– Чого ти хочеш? – питає Річі в Генрі. – Хочеш, щоб ми пішли?
Генрі киває.
– А якщо ми підемо, що ви будете робити? Кому розповісте?
Генрі відкривається
