style="font-size:15px;"> Чон До кивнув.
– Тоді скажи.
– Люди для них нічого не значать, – мовив Чон До.
– Отож. Їм цікаво тільки, що ми розкажемо, чи корисна їм буде оця історія. Коли нас спитають, що сталося з нашим прапором і портретами, що ми скажемо?
– Не знаю, – відповів Чон До.
Капітан розвернувся до машиніста.
Машиніст запропонував:
– Була ще одна пожежа, тепер уже в рубці, і портрети, на жаль, згоріли. Можемо влаштувати пожежу, а коли все достатньо обгорить, загасимо вогнегасником. Треба, щоб судно димилося, заходячи в гавань.
– Гаразд, – промовив капітан, – гаразд. – І спитав машиніста, яка буде його роль у цій історії.
– Я обпік руки, намагаючись урятувати портрети!
– А причина займання? – спитав капітан.
– Дешеве китайське пальне! – сказав другий помічник.
– Добре, – похвалив капітан.
– Розбавлене південнокорейське пальне! – запропонував перший помічник.
– Ще краще! – посміхнувся капітан.
Стерновий запропонував:
– А в мене обсмалилося волосся, коли я намагався врятувати прапор!
– Ну, а ти, третій помічнику, – спитав капітан, – що ти робив на пожежі?
Чон До замислився.
– Ну… Воду відрами носив?
Капітан скривився. Він підняв із палуби кросівку і роздивився її кольори: жовте й зелене з бразильським ромбом.
– Ні, так ми нічого не пояснимо, – мовив він і викинув кросівку за борт. Підняв іншу, білу зі срібною галочкою. Теж викинув.
– Скромні риболови вийшли в щедрі північнокорейські води, – почав капітан, – своєю працею збагачуючи найдемократичнішу націю світу. Хоч як вони втомилися, хоч вони й перевиконали свою революційну норму, вони знали, що наближається день народження Великого Вождя Кім Ір Сена і що достойники з усього світу прибудуть віддати йому шану.
Перший помічник приніс ті кросівки, які беріг під ліжком. Глибоко, болісно зітхнувши, викинув їх у море. І продовжив:
– Що ж могли зробити ці скромні рибалки, щоб ушанувати Великого Вождя? Вони вирішили добути вишуканих північнокорейських креветок, предмет заздрості всього світу.
Стерновий підгилив ще одну кросівку в море.
– Славлячи Великого Вождя, креветки радо пострибали з океану в рибальські сіті.
Машиніст став спихати за борт цілі купи кросівок.
– Аж тут, боязко ховаючись у тумані, підкралися американці, – додав він, – на величезному судні, купленому на криваві долари капіталізму!
Другий помічник на мить заплющив очі. Він зняв кросівки й залишився босим. В очах його читалося: «Найбільша несправедливість відбувається просто зараз!» І з його рук кросівки теж вислизнули й упали у воду. Він удав, що дивиться в далечінь, щоб ніхто не побачив його обличчя.
Капітан
