граната вибухне і наше любе судно піде на дно морське, я отримав наказ надути оце, щоб зберегти життя нашого героя. Не мені розповідати вам, яку довіру виявлено до нас таким подарунком.
Другий помічник вийшов наперед, майже боячись цієї речі, і став роздивлятися кириличні написи.
– А цей більший, – зауважив він.
– Сюди може вміститися повний літак людей, – посміхнувся машиніст, – або велич одного героя!
– Ага, – погодився перший помічник. – А я, наприклад, матиму честь пливти поряд, тримаючись за пліт, у якому сидить Герой Вічної Революції!
Але капітан ще сказав не все.
– І я гадаю, що настав час зробити третього помічника офіційним членом нашої команди.
Він видобув із кишені складений у кілька разів промащений папірець. У ньому були дев’ять з’єднаних тонких швацьких голок. Кінчики їх почорніли від численних татуювальних процедур.
– Хоч я й не росіянин, – мовив він Чону До, – але побачиш, я цією штукою теж дещо можу. А тут можна навіть не перейматися замерзанням чорнила.
На камбузі Чона До поклали на стіл і сказали зняти сорочку.
Коли стерновий побачив оголені Чонові груди, то весело вигукнув:
– А, незайманий! – і всі зареготали.
– Слухайте, – засумнівався Чон До. – А чи треба так? Я ж навіть не жонатий.
– Ну й нехай, – відповів капітан. – Я тебе зараз оженю з найкрасивішою жінкою на світі!
Поки стерновий із першим помічником гортали календар з актрисою Сан Мун, капітан натрусив у ложку чорнильний порошок і замісив із кількома краплями води в рідкувату пасту. Календар давно висів у рубці, але Чон До ніколи особливо до нього не придивлявся, бо календар відгонив тим самим патріотизмом, який транслювався через гучномовці. Кіно він краєм ока бачив, може, двічі в житті, і це були китайські фільми про війну, які показували його загонові, коли погода не підходила для підземних навчань. Звісно, йому інколи траплялися на очі афіші з фільмами Сан Мун, але вони наче його й не стосувалися. Тепер, дивлячись, як перший помічник зі стерновим гортають той календар, обговорюючи, з якої картинки краще взяти обличчя, він дещо їм позаздрив: вони пригадували відомі сцени й цитати з фільмів із народною артисткою КНДР. Чон До побачив, які глибокі й печальні очі в Сан Мун, помітив тоненькі зморшки навколо них – свідчення сильної волі перед лицем утрат, – і мусив зібрати всі сили, щоб придушити в собі спогади про Руміну. І водночас сама думка про портрет – будь-чий, зрештою, – який завжди житиме над твоїм серцем, видавалася йому надзвичайно привабливою. Чому ми навіки не набиваємо на своєму тілі зображення всіх тих людей, які для нас по-справжньому важливі? І тут Чон До згадав, що зараз у нього немає жодної такої людини – тому йому зараз і наколють на грудях портрет ніколи не баченої актриси з календаря в рубці рибальського судна.
– Якщо вона відома актриса, – припустив Чон До, – то всі в країні її впізнають і зрозуміють, що вона не моя жінка!
– Це татуювання, –
