не корчу.
Та я справді згіршився. Стояв з тим подарунком як дурень з писаною торбою.
– Це просто хобі, розвага, – підсміхнулась Алісон.
– Буде тобі розвага, коли засядеш на півроку в Голловеї.
Вона налила собі віскі.
– На здоров’я, santé! Ненавиджу універмаги. І товстосумів ненавиджу, особливо тих джонбулівських. Одна крадіжка – і зразу дві добрі справи, як ото одна куля кладе двох зайців. Та не хнюпся так, усміхнися-но. – Алісон встромила ручку в мою кишеню. – Ось так. Ти як той казуар, що скоїв злочин.
– Мушу хильнути.
Взявши пляшку віскі, я раптом засумнівався у способі її придбання. Глянув на Алісон. Вона ствердно кивнула.
Поки я наливав, вона стояла поруч.
– Ніколасе, знаєш, чому ти так близько береш до серця усілякі дрібниці? Бо й самого себе дуже вже близько береш до серця.
Злегка усміхнувшись мені, глузливо й ніжно водночас, вона пішла оббирати картоплю. А я відчував, що невідомо як, але скривдив її. Та й себе теж.
Якось уночі вона вві сні назвала чиєсь ім’я.
– Хто такий Мішель? – спитав я зранку.
– Хтось, кого я хотіла б забути.
Про все інше Алісон мені розповідала. Про матір родом з Англії, манірну й деспотичну. Про батька, начальника станції, що помер від раку чотири роки тому.
– Ось звідки мій несусвітний – ні ваш, ні наш – акцент. Як тільки відкрию рота – зразу ж у ньому воюють за вимову мамця з татком. Мабуть, тому і ненавиджу, і люблю Австралію. Там я ні разу не почулася щасливою, а тут завжди тужу за домівкою. Я, мабуть, дурниці мелю, га?
Алісон часто питала, чи не меле вона дурниць.
– Я гостювала в родичів у Валлії. У маминого брата. Господи Ісусе. Вони й кенґуру довели б до сліз.
В її очах я був хоч і стовідсотковий англієць, зате чарівливий. Почасти тому, що, з її ж таки слів, «культурний». Піт завжди бурчав, коли Алісон збиралася до музею чи на концерт. «Гей, малá, а чи не краще піти до пивної?» – передражнила вона Піта.
Одного дня вона сказала:
– Ти й не уявляєш, який Піт хороший. Хоч це й сучий син. Завжди знаю, чого йому треба, про що він думає й що має на увазі, коли говорить. А з тобою я нічого не знаю. Ображаєшся на мене, а я не розумію чому. Тішишся мною – теж не розумію чому. Та все тому, що ти англієць. Шкода, тобі не втямити цього.
В Австралії Алісон закінчила середню школу й навіть рік вивчала мови в Сіднейському університеті. А тоді познайомилася з Пітом і «все ускладнилося». Вона зробила аборт і поїхала до Англії.
– Він змусив тебе зробити аборт?
Алісон сиділа в мене на колінах.
– Він так і не дізнався.
– Не дізнався?!
– Я не була певна, що це його дитина.
– Бідолашка.
– Якби його, то Піт не хотів би цієї дитини. А якби не його, то не стерпів би її. Ото й усе.
– А
