уживаними серед них є:
Рапа Нуї – «великий Рапа» з полінезійської – так у XIX столітті назвали острів Пасхи китобої, щоб відрізняти його від невеликого острівця за назвою Рапа, що знаходиться в Полінезії;
Те Піто о Те Хенуа, що означає «Пуп Землі» рапануйською мовою, – це справжня назва острова Пасхи, якою його нарекли місцеві аборигени;
Мата Кітераге – «Очі, що дивляться в небо» – ще одна автохтонна назва острова Пасхи;
острів Сан-Карлос – назва, яку дали острову іспанці 1770 року під час спроби проголосити острів Пасхи власністю іспанської корони;
Теапі – так називав острів Джеймс Кук.
За островом закріпилася назва «острів Пасхи», оскільки його було відкрито голландцем Роґґевеном у день Пасхи.
Клімат на острові теплий, субтропічний.
Рапа Нуї прославився завдяки унікальним статуям, які мають назву моаї. Окремі з них сягають розмірів п’ятиповерхового будинку. Колись давно невідома цивілізація висікала їх із вулканічної породи та з невідомою метою встановлювала повсюди вздовж берега.
Відстань до острова Пасхи по прямій від міста Київ – 15735 кілометрів.
Офіційна історія не знає жодного випадку відвідання Наполеоном Бонапартом будь-якого з островів Океанії загалом і острова Пасхи зокрема…
The world has been shrinking of late, and to return to a simpler day is to restore much of its size and dignity.
Зазвичай, беручи нову книгу до рук, я передусім розгортаю її на останній сторінці та переглядаю зміст. Кілька лаконічних рядочків з номерами сторінок напроти – суха, але дуже важлива інформація, що може захопити з першого погляду або ж примусити відкласти книгу та забути про неї. Якщо ви ознайомлюєтеся зі змістом книги таким чином, то вже, певно, готові допитуватися, якого дідька перед тим, як потрапити на острів Пасхи, мене занесло спочатку в Еквадор, а потім до Перу та Чилі. Насправді все дуже просто…
До середини ХХ століття острів Пасхи лишався найбільш віддаленим та абсолютно недоступним куточком планети. Навіть до Антарктиди потрапити було легше. На початку минулого століття для звичайних смертних подорож на Рапа Нуї могла бути не більше ніж мрією, причому із розряду однозначно нездійсненних.
1888-го острів анексувала Чилійська республіка. Єдиним регулярним сполученням із Рапа Нуї в той час став чилійський фрегат, що раз на рік привозив на острів запаси харчів, одягу та медикаментів. Зрідка до Те Піто о Те Хенуа навідувалося невеличке вітрильне судно однієї чилійської компанії. Ця компанія використовувала безлісі прерії на Рапа Нуї як ранчо чи ферми для розведення овець. Корабель вирушав із Сантьяго та зоставався на острові Пасхи не довше, ніж було необхідно для того, щоб напакувати трюми вовною. Інколи з різних причин цей рейс скасовували, тож якщо не брати до уваги суден, які випадково запливали на Пуп Землі, острів опинявся в повній ізоляції від решти світу на два, а
«Останнім часом світ наче меншає, стискається, тому повернутися до простіших днів означає відновити частину його колишньої величі та гідності».
Кетрін Рутледж «Таємниця острова Пасхи» (1919, Лондон, Англія).
