про мораль, зараз таке не прийнято, але для тебе ця витівка значно вигідніша, ніж для фірми. Можна сказати, з дружніх міркувань і завдяки гарному ставленню я роблю тобі маленьку послугу.
От жучара! Збрехав і оком не кліпнув. Не далі, як кілька хвилин тому говорив, що здере з Влада за повною програмою.
А розцінки в нашій конторі ще ті. До нас не просто так звертаються, лише в крайніх випадках. Та й то, якщо справа незвичайна, від якої в іншій інстанції відмахнуться, ще й перехрестяться на додачу. Відповідно й ціни несусвітні.
– Ігорю Володимировичу, як ви собі уявляєте: запросив друг у гості: «Побудь у мене, насолоджуйся життям», – а я йому: «Добре, але не безплатно»?
Шеф насупився, усмішка його зів’яла й сховалася в зморшках заклопотаності.
– Ти ж не просто гостювати їдеш.
– Усе одно непорядно якось. Влад офіційно звернувся у фірму. Єдине, що він побажав, аби його справою займався конкретний фахівець. Така послуга йде окремим прейскурантом й оцінюється дорожче. Питається, якого дідька він повинен ще й мені платити? А я не настільки багатий, аби за власний кошт гайнути в Тмутаракань тільки заради того, щоб почуватися там бідним родичем. Принизливо. Та й на репутації фірми позначиться не найкраще.
Шеф знову забарабанив пальцями по полірованій стільниці. Закурив нову сигарету, але мені більше не запропонував.
– Тобто ти хочеш, щоб я оплатив тобі роботу, у якій ти зовсім не тямиш? Просто так, ні з того ні з сього оплатив тобі відпочинок? Ми не благодійна організація, маю зазначити.
Шеф роздратувався, у його голосі задзвенів метал. Колишня доброзичливість розвіялася, мов дим за вітром. І наші з ним стосунки повернулися до відправної точки, на якій я не без підстав ще півгодини тому очікував стусана під зад.
– Ігорю Володимировичу! – намагався вхопитися за соломинку й достукатися до розуму начальника, перш ніж туман навіженості затьмарить його повністю. – Ви мене неправильно зрозуміли. Я знаю, що фахівець із мене, м’яко кажучи, ніякий.
– М’яко кажучи… – підкреслив шеф, що вже було плюсом, бо в запалі ростучого обурення він іще не втратив можливості слухати й вдаватися в суть сказаного.
– І водночас ми не можемо втратити грошовитого клієнта, який готовий розщедритися, ну, хоча б заради того, щоб ми приділили йому увагу й задовольнили його маленьку примху. Виходячи з того, що ця маленька примха – моя скромна персона…
– Тільки не набивай собі ціну.
Я внутрішньо був готовий до вибуху обурення, тож несподівано спокійний голос шефа здивував.
– Так-от, у мене не вистачить нахабства наполягати на повній оплаті, належної фахівцеві високого класу, адже спеціалісти тільки такого класу в нас у фірмі й працюють. Ба більше, я не вимагатиму належні мені відсотки за додатково оплачені клієнтом послуги.
Ігор Володимирович мовчав. Я сьорбнув коньяку, запив його кавою, витягнув сигарету з його пачки й закурив.
Пауза
