залишку. Я потонув у них, відключився від усього. Окрім цих очей, світ перестав для мене існувати.
– Ти добре танцюєш.
– Правда?
Я не вірив. А якщо Наталка й не обманювала, моя заслуга була мізерна. Виною всьому гіпнотичний транс, у який мене занурили її чаклунські очі.
Як і кілька інших пар, ми не поспішали йти з майданчика. Хотілося продовжити, розтягнути насолоду, чари чи як іще назвати той стан, у якому я перебував? Мої руки, як і раніше, лежали на талії дівчини, її м’які груди притискалися до мене, її волосся лоскотало обличчя. Я вдихав аромат терпких парфумів і божеволів від їхнього запаху.
А потім знову був танець.
Лише коли музиканти припинили грати, ми повернулися за столик, де вже чекали графинчик із коньяком і майже вистигла кава.
– Мені добре з тобою…
– Мені теж.
Якби ми сиділи ближче, я б її поцілував. Замість цього підняв келих із рештою шампанського. Цього разу Наталка випила до дна.
Потім знову танцювали, пили коньяк, здається, замовляли ще. Мене немов прорвало: я про щось голосно розповідав, мабуть, довго й нудно. Може, навіть признавався в коханні?
Також не пам’ятаю, як оплатив рахунок і чи оплачував його взагалі.
Повний провал, від того мерзенно на душі і, як розплата, нестерпне почуття сорому. Хоч у петлю лізь…
Що за божевілля найшло?
П’ятниця, тринадцяте, схоже, сповна відігралася на мені.
Прокинувся, як не дивно, у своїй квартирі й у своєму ліжку, але, хоч убийте, не міг згадати, як дістався додому. А також зрозуміти, що зі мною сталося. Начебто небагато випив…
Хоча звідки мені знати, скільки я випив?
Будильник на тумбочці показував 9: 00. Добре, що субота й не треба поспішати. Я змусив себе піднятися. Голова пішла обертом, відчув жорсткий біль. Усе навколо здавалося тьмяним, сірим і непривітним, попри те, що за вікном розпогодилося й від даху сусіднього будинку відбивався сонячний промінь.
Поруч із будильником я помітив пляшку з мінералкою, накинувся на неї, навіть не замислюючись, звідки вона взялася. Раніше я за собою такої передбачливості не помічав.
Краще б, звичайно, пиво, але… На безриб’ї, як кажуть…
Гарячий душ розпарив, розігнав кров і трішки полегшив фізичні страждання. Чого не можна було сказати про муки душевні.
Я не знав, як дивитимуся в очі Наталці. Господи, що я їй учора наговорив і що взагалі я вчора робив? Виринали уривки розрізнених епізодів: танець, шампанське, коньяк…
Складатися воєдино вони не бажали.
Здається, ми цілувалися.
Від самої думки про їжу ставало погано, але все ж для годиться заглянув у холодильник. І невимовно здивувався, навіть засумнівався, чи в себе я вдома й чи мій це холодильник. На дверній поличці височіла почата пляшка шампанського, на великому блюді майже цілий торт.
Дива!
Гаразд,
