належало з’ясувати, чи справді Роман Шухевич був бойовим референтом, отже, чи був він причетний до вбивства Майлова. Вбивства комісара Чеховського зачіпати не хотіли – як з’ясувалося, за покійним водилося чимало темних справ, тому цей процес міг перетворитися на великий скандал, у якому б фігурували й представники поліції. Слідство було лише підготовчим етапом до Львівського процесу, який відбувся наступного, 1936 року і, на відміну, від попереднього, Варшавського, присвяченого справі вбивства Пєрацького, стосувався діяльності Крайової екзекутиви ОУН за 1930–1933 рр.
У перший же вечір у «Бригідках», 19 січня 1935 року, Шухевич випадково натрапив на одного з побратимів «із волі». Порозумітися можна було тільки мовою жестів. Товариш запитав, як почувається «новоприбулий». У відповідь довідався, що все гаразд. Наступним питанням було: «Що на тебе чекає?» Роман провів рукою по шиї – повішення.
Попри несприятливий прогноз, який, зрештою, так і не справдився, перед вірогідним повішенням треба було ще пережити слідство і суд. Роман потрапив у ту частину тюрми, яка називалася «Кацяби» – винятково похмурі і вологі камери-одиночки.
Допити могли тривати не одну годину – один із них розтягнувся на дев’ять діб. Слідчі «розв’язували язика» підслідним різними способами. Романа, який тримався вперто, посадили у «кам’яний мішок», тобто вузьку камеру без жодних меблів чи накриття, де не було обігріву. Під приводом провітрювання у приміщенні постійно тримали відчиненим вікно, хоча надворі був лютий. На ніч в арештанта забирали увесь одяг. Все, що в’язень мав у своєму розпорядженні, – солома на долівці. На ніч чоловік залізав у неї і намагався зігрітися, хоча й без успіху. Наслідком перебування в камері стало обмороження пальців рук і ніг Романа. Скарги родичів до адміністрації тюрми не давали жодного результату. Зазвичай відповідали, що ту частину в’язниці віддано у повне розпорядження слідчому Валігурському, який мав репутацію садиста. Валігурський мав улюблений прийом маніпуляції: повідомлен ня про те, що друзі «сиплють», тобто розповідають про справжню участь того чи іншого персонажа в акціях ОУН. У випадку Романа ця інформація не була провокативною – його найближчий друг Богдан Підгайний справді «посипався» і розповів чимало подробиць щодо участі Романа в УВО та ОУН. Розказаного вистачало, щоб засудити Романа на довічне ув’язнення, хоча й за умови, що свідчення будуть підтверджені Романом Барановським, якого на той час уже ув’язнили.
Сюди привезли Романа Шухевича у січні 1935 р.
Тюрма «Бригідки», 1930-ті рр.
Сама по собі вістка про зраду найближчого друга настільки гнітюче вплинула на Романа, що він, посаджений у так звану «вологу» камеру, де цементну підлогу змочували водою, влігся на цю підлогу, сподіваючись, що захворіє на запалення легенів. За тюремних умов це дорівнювало смерті.
Попри стійкість підслідних, з-поміж яких був і Роман, поліція мала у своїх руках козир. Йшлося про так званий «Празький архів». Таку умовну назву (адже його постійним місцем зберігання була Прага) мав відомий архів Проводу ОУН, який
