вироком довічного ув’язнення або й узагалі смертною карою. Багато залежало від поведінки самого Романа. Тож на нього попереду чекав серйозний поєдинок зі слідчими та прокурорами.
«Мого тата ляхи забрали!»
…У неділю на парафію до Оглядова завітали гості. Серед господарів була і заміжня донька пароха Наталя з маленьким сином Юрком. Хтось з гостей запитав малого:
– Хлопчику, а де твій тато?
Наталя Шухевич з сином Юрком. 1934 р.
На всю кімнату залунав дитячий голос:
– Мого тата ляхи[6] забрали!
Татом хлопчика був Роман Шухевич. Проти ночі з 16 на 17 червня 1934 року його та ще кілька десятків членів ОУН заарештували і відправили до концтабору Береза Картузька.
Цей табір було засновано того ж року, негайно після вбивства міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького, і призначався він для осіб, помічених у антидержавній діяльності. На практиці туди потрапляли абсолютно всі, хто систематично виступав проти урядування Пілсудського і чинної форми Польської держави: соціалісти, комуністи, польські національні демократи, українські націоналісти… Серед «клієнтів» Берези були Роман Шухевич, Володимир Янів, Володимир Тимчій, Володимир Горбовий, Зенон Коссак та чимало інших відомих учасників визвольного руху. Крім них, тут сиділи і Тарас Боровець – «Бульба», колишній сотник УГА Людвіг Розенберг – «Чорній», діяч спортивного руху Іван Чмола. Керував табором надінстпектор поліції Юзеф Камаля.
У центральній частині табору розташовувалася так звана «команда», тобто будинок начальника табору та приміщення, де жили охоронці. Решту табору займали дві казарми із царських часів, призначені як бараки для в’язнів. Простір табору оточили колючим дротом до 6 метрів завширшки і 3 метри заввишки. Навпроти входу до арештантського блоку стояло три кулеметних гнізда. У таборі був окремо збудований карцер, побутові приміщення – лазня, стайня і пральня.
Жителі містечка Береза Картузька, біля якого у 1930-х роках розташували концтабір
Вигляд в’язнів був невеселий: «…нестрижене волосся, неголені по тижневі бороди, жовта барва набряклих лиць, гарячкою блискучі очі…»
Після того як людина потрапляла за браму табору, у неї відбирали особисті речі, і, роздягнуту догола, обшукували. Кожен отримував персональний номер. Свіжоприбулих називали на табірному жаргоні «ремонтом»: у перші 24 години після прибуття на них чекали нескінченні побої та знущання.
Ось у таке місце у червні 1935 року «телячим» вагоном було доправлено Романа Шухевича і його товаришів. Після процедури прийому до табору та дезінфекції чоловіків розподілили по камерах. У камері сусідами Романа були Володимир Янів, Дмитро Грицай, Ярослав Старух, Володимир Горбовий, Дмитро Штикало, Михайло Кравців, Володимир Тимчій і ще кілька людей.
Ляхи – побутова зневажлива назва поляків у передвоєнній Галичині.
