які врешті-решт, досягнуть результату 1938 року у Роттердамі. Починаючи з 1939 року – року появи радянської влади на Західній Україні – членство ОУН стає об’єктом пильної уваги з боку НКВД. Постріли Лемика стали першим пострілами у війні ОУН проти радянського тоталітаризму – тієї війни, «гаряча» фаза якої закінчилася майже у 1960-х роках, а «холодна» – на рівні пропагандистського фронту – по-справжньому не закінчена і досі…
Найгучніший замах ОУН був попереду. Він стався приблизно через півроку після пострілів Лемика, 15 червня 1934 року у Варшаві. Міністр внутрішніх справ Польщі Броніслав Пєрацький після закінчення роботи у міністерстві приїхав на обід до «Товариського клубу», який розташовувався на вулиці Фоксаль, 3 у самісінькому центрі Варшави. Коли міністр вийшов з автомобіля і попрямував до входу в клуб, ззаду підбіг молодий чоловік і кілька разів вистрелив з револьвера. Важко поранений урядовець впав долілиць на асфальт. Швейцар здійняв галас, кілька осіб з обслуги ресторану та відвідувачів кинулися навздогін стрільцеві. Біля будинку японського консульства його спробував затримати сторож, але втікач відстілюючися, вирвався. Дорогою він загубив капелюх і пакет, який тримав під пахвою. На розі вулиць Новий Світ і Коперника стояв патруль, але поліцейські не знали, в чому справа, тож утікач пробіг повз них майже безперешкодно. Поліцейський з протилежного боку вулиці, відкрив вогонь, але отримав постіл у відповідь.
Тим часом у гонитві брав участь також водій міністра. Під прикриттям автомобіля до втікача наблизився один із поліціянтів. Але невідомий убивця повернув у вузеньку вуличку і забіг у один з будинків. Поліція негайно оточила споруду і почала обшук, розпитуючи про молодика у зеленому плащі. Серед загального безладу ніхто не звернув особливої уваги на молодого чоловіка у костюмі, який вийшов із сусідніх воріт. Тільки потім на верхньому поверсі знайшли зелений плащ і виявили, що із будинку є ще один вихід – через сусідню браму…
Броніслав Пєрацький
У руках поліції опинився лише плащ і пакунок. Як виявилося, у пакунку був вибуховий пристрій. Підозра впала на дві організації – ОУН, оскільки у кишені плаща знайдено синьо-жовту стрічку, і партія ендеків. Останні перебували у постійній опозиції до уряду, і представник цих кіл Мостдорф за кілька годин перед тим телефонував до секретаріату міністра з проханням про зустріч. Коли йому відповіли, що може прийти наступного дня, той сказав: «Це буде запізно».
Відповідь на загадку дала публікація у підпільній газеті ОУН «Сурма», де у випуску за червень 1934 року «чорним по білому» було написано, що виконавець замаху – член ОУН. Сам атентатник, а ним був Гриць Мацейко, зумів втекти з Польщі і прожив довге життя, померши в Буенос-Айресі.
ОУН стає політичною знаменитістю не тільки Польщі, а й сусідніх країн. Програму мінімум Організація виконала повністю: «українське питання» стало на порядку денному всіх урядів, у складі
