На другий день ігор на телеграфний пост, де чергував 14-тирічний Мирон Ганушевський, зайшов незнайомий хлопцеві пластун і тихо попросив підійти до входу у парк монастиря. Незнайомець назвався «Шухом з Філії». Коли Мирон вийшов з парку, загадковий «Шух» вже чекав. Виявилося, що нового знайомого звати Роман Шухевич і про Ганушевського він дізнався від Миронового однокласника Мадярка. «Чи ти вже чув про УВО?» Мирон знав тільки те, що у складі організації є колишні офіцери Галицької армії. Роман зауважив, що офіцери мусять мати військо, до якого повинні увійти ті, хто зараз навчається у школі. Того ж вечора Роман запросив «новобранця» до себе додому.
Пізніше він познайомив Мирона із ще трьома гімназистами. Хлопці часто ходили грати у футбол на Вулецькі пагорби. Втім «гра» була інсценуванням, насправді під зустрічами товаришів було приховано серйозний підпільний вишкіл. Роман навчав молодших прийомів конспірації та поведінки зі зброєю, різних хитрощів підпільників. Через кілька місяців таких тренінгів усі четверо, зібравшись у печері неподалік собору святого Юра у Львові, склали присягу на вірність обраній справі.
Вступ до «дорослої» УВО у 1925 році для Романа був тільки переходом «на вищий рівень». Він уже був доволі досвідченим підпільником. Тож першим завданням стало вбивство куратора Собінського. Того ж року сталася ще одна зміна у його житті – хлопець вступив на перший курс Львівської політехніки.
Такі лісисті пагорби під Львовом служили схованкою Романові і його товаришам – підпільникам
Підготовка до замаху розпочалася за кілька тижнів. За Собінським почали стежити. Крім Шухевича, урядовця вивчав також інший член Організації Богдан Підгайний. За якийсь час обом стають відомі всі маршрути пересування чиновника. Куратора підстерегли увечері, коли той повертався з кінотеатру.
Чому Собінський став мішенню українських підпільників? Очевидно, тому, що проявив себе на посаді неабияким «служакою», особливо відзначившись розпорядженнями щодо полонізації середньої освіти. Починаючи з 1924 року, українські гімназії перейменовували на «Державні гімназії з руською мовою навчання», термін «український» зник; на печатці гімназії мав бути зображений польський герб з тим самим написом, а вся документація – списки учнів, журнали відвідування, свідоцтва та посвідчення – мусіла заповнюватися одночасно українською та польською мовою, хоча мовою викладання вважалася українська. Решта вказівок була просто знущанням і мала на меті продемонструвати власну вищість. В атестатах зрілості предмети зазначали в такій послідовності: релігія, польська мова, українська мова. Історію та географію мали викладати тільки польською мовою і тільки вчителі-поляки за національністю. У програмі з’явився новий предмет «Сучасна Польща», де замість назви «Галичина» вживали «Східна Малопольща». Назву «Україна» дозволяли використовувати тільки як означення певної території, але в жодному разі не як назву політичного організму. Про
