в обіцянки ворожих дипломатів. Але це мусить змінитися!» Після війни відбуваються зміни у кожній європейській країні.
У тих, які виграли війну, популярність і політичну вагу здобувають військові – їм належить пошана за виграні битви. Країни, які програли війну, різко змінюють політичну еліту – суспільство не бажає бачити очільниками невдах. У державах, які щойно здобули незалежність, до влади приходять борці за свободу. Усі вони, як і молодь, яка тільки-но пережила війну, переконані, що силові засоби – найефективніші і, маючи у підпорядкуванні сильну сучасну армію, можна діяти, як вважаєш за потрібне.
1926 року відбулася подія, яка визначила політичну ситуацію в Польщі на весь час аж до початку Другої світової війни. У травні відбувається переворот, і до влади приходить Юзеф Пілсудський. Саме ця людина фактично забезпечила польську незалежність міжвоєнного періоду, досягнувши цього саме внаслідок збройної боротьби. Спочатку Пілсудський організував і очолив «Легіони Польські», з яких після розвалу Австро-Угорщини і падіння Німеччини сформував польську армію, що під його командуванням дала раду не тільки західноукраїнській армії, а й решткам німецьких військ у Сілезії та Червоній армії влітку 1920 року під Варшавою. Останній тріумф Пілсудського був би неможливим без українців – оборона Варшави за участі 6-ї армії УНР дала йому можливість зібрати сили й підготувати контрудар. Але зрештою це ніяк не вплинуло на долю України.
Пілсудський запровадив у країні єдиновладдя. Хоча у Польщі надалі діяв сейм та інші інститути та органи влади, усі рішення приймав Пілсудський. Посада президента країни перетворилася на суто формальну. Ключові позиції в уряді отримали соратники Пілсудського ще з часів Легіонів. Основною партією країни став «Безпартійний блок співпраці з урядом», який був організаційним оформленням «пілсудчиків». Спроба зламати таку систему закінчилася для сейму плачевно – понад 30 депутатів було заарештовано і відправлено до Брестської фортеці. Щодо політичних противників Пілсудський посів жорстку позицію. «Маршалок» відзначався непростим характером, тож на посаді керівника цілої країни проявив себе повною мірою. УВО, а потім ОУН стали особливим об’єктом уваги поліції і жорсткого пресингу.
У цьому протистоянні перевага була на боці польської державної машини, потужність якої дозволяла полякам відчувати себе господарями ситуації. А її керівник Пілсудський став живою ілюстрацією рядків пізнішої повстанської пісні: «Тільки зброя дасть нам волю!» До яких – політичних чи збройних – методів здобуття державності мало схилятися молоде покоління у такій ситуації і такому оточенні – запитання риторичне.
Перш, ніж братися за виконання обов’язків військового референта, Роман Шухевич мусив визначити найефективнішу тактику. При цьому він виходив з досвіду 1917–1921 років. При попередній спробі здобути державність фатальною стала відсутність власної професійної боєздатної
